Гиппіус Євгеній Володимирович [р. 24.6(7.7) .1903, Царське Село, нині р. Пушкін Ленінградською обл.], радянський музикознавець і музичний етнограф, доктор мистецтвознавства (1958). Вчився на Суспільному факультеті університету Петрограду. Закінчив Ленінградський інститут історії мистецтв (1924) і науково-композиторський факультет Ленінградської консерваторії (1928) по класах композиції М. О. Штейнберга, диригування Н. А. Малько і історії музики Б. Ст Асафьева. Спеціалізувався в області збирання і вивчення народної музики і поезії. Брав участь в експедиціях по російській Півночі (Пінега, Мезень, Печора), Центральній Росії, Білорус. Поліссю, Вірменії, узбекистану. Вивчав фольклор народів Сибіру, угро-фінських і тюркських народів, циганів, пісні російського робітника і міжнародного революційного руху. Засновник (1927) і науковий керівник (до 1943) фонограмархива АН(Академія наук) СРСР, в 1939—41 завідувач кафедрою народної музики Ленінградської консерваторії, в 1944—49 професор і завідувач кафедрою музичного фольклору Московської консерваторії. У 1946—52 старший науковий співробітник інституту етнографії, в 1959—63 — Московського інституту історії мистецтв.
Соч.: Селянська лірика, в кн.: Російський фольклор, Л., 1935; Пісні Пінежья, кн. 2, М., 1937 (совм. із З. Ст Евальд); Інтонаційні елементи російської частівки, «Радянський фольклор», 1936 № 4—5; «Ей ухнемо». «Палиця». Історія пісень, М., 1962; «Червоний прапор». З історії пісні трьох російських революцій, М., 1969 (совм. з П. Р. Ширяєвой).
