Геохімічна фація , сукупність физико-хімічних умов середовища, що визначають характер седиментації і діагенеза опадів. Р. ф. характеризується обмеженими коливаннями значень концентрації водневих іонів (ph), окислювально-відновного потенціалу (Eh), температури, мінералізації і сольового складу вод, концентрації органічної речовини в осіданнях і супроводиться типовими асоціаціями аутигенних мінералів . Параметри, властиві тій або інший Р. ф., можуть бути безпосередньо виміряні в сучасних морських і внутрішньоматерикових водоймищах і лише з відомим наближенням реконструйовані для древніх басейнів. Зазвичай основою для цього служать кількісні співвідношення аутигенних мінералів полівалентних елементів (Fe, Mn, U, S і ін.), що володіють певними полями стійкості в рамках системи EH—PH.
Виділяють дві основні групи Р. ф.— континентальні і морські. Перші відрізняються переважним розвитком окислювальних умов (надлишок вільного кисню), тоді як другі — широким діапазоном умов, від різко відновних, розвинених зазвичай в осіданнях, збагачених органічною речовиною (сульфідні Р. ф.), через нейтральних (лептохлорітовиє Р. ф.) до різко окислювальних (Р. ф. оксидів і гидроокислов заліза).
Р. ф. змінюються в часі у бік більшої їх восстановленності в умовах стійкого накопичення опадів на дні басейнів, що прогинаються, або у бік більшої їх окисленності — при підйомі морського дна. Поняття «Г. ф.» вперше введене в науку радянським літологом Л. В. Пустоваловим (1933).
Літ.: Пустовалов Л. Ст, Геохімічні фації і їх значення в загальній і прикладній геології, «Проблеми радянської геології», 1933, т. 1 № 1; Ферсман А. Е., Геохімія, т. 2, Л., 1934; Теодорович Р. І., Осадові геохімічні фації, «Бюл. Московського суспільства випробувачів природи. Відділ геологічний», 1947, т. 22(1); Гуляєва Л. А., Геохімічні фації, окислювально-відновні обстановки і органічна речовина осадових порід, в кн.: Радянська геологія, сб.(збірка) 47, М., 1955.
