Генеалогічна класифікація мов , класифікація, що грунтується на генетичному принципі, тобто що групує родинні за походженням мови в мовні сім'ї. Р. до. я. стала можливою лише після виникнення поняття мовної спорідненості і твердження в лінгвістичних дослідженнях принципу історизму (19 ст). Вона складається як підсумок вивчення мов за допомогою порівняльно-історичного методу. Будучи історіко-генетічною по характеру Р. до. я., на відміну від множинності типологічних і ареальних класифікацій, існує у вигляді єдиної схеми. Будучи лінгвістичною, вона не збігається з антропологічною і, зокрема, не передбачає приналежності народів, що говорять на родинних мовах, до єдиної раси. Для доказу генетичної спорідненості мов використовується існування в мовному розвитку системних тенденцій. При цьому конкретним критерієм служить наявність систематичних співвідношень — регулярних звукосоответствій у відвічному матеріалі (у словнику, граматичних елементах) мов. Проте невиявленность останніх між порівнюваними мовами ще не дозволяє затверджувати відсутність між ними спорідненості, оскільки воно може бути дуже віддаленим, щоб в матеріалі мов виявлялися скільки-небудь систематичні співвідношення.
Хоча утворення мовних сімей відбувається постійно, становлення їх відноситься, як правило, ще до епохи до появи класового суспільства. За наявності явищ паралельного і конвергентного розвитку мов провідна роль в цьому процесі належить чиннику мовної диференціації. Мовні сім'ї зазвичай членуються на дрібніші групи, об'єднуючі генетично більш близько зв'язані один з одним мови; виникнення багато з них відноситься до вельми пізнього часу: ср. у складі індоєвропейських мов слов'янську, німецьку, італійську (що дала почало романським мовам), кельтську індоїранськую і ін. групи. Сучасна Р. до. я. не дає підстав для підтримки популярної в старій лінгвістиці концепції про моногенез мов світу.
Серед найбільш відомих мовних сімей Євразії і Океанії: індоєвропейська, уральська, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, чукотсько-камчатська, тібето-китайська, мон-кхмерська, малайсько-полінезійська, дравідськая, мунда. У Африці убачають всього чотири великі сім'ї мов: семіто-хамітськую або афро-азіатську (поширену і на суміжній території Азії), Ніло-Сахару, конго-кордофанськую, койсанськую. Найменш задовільно розроблена генеалогічна класифікація автохтонних мов Америки (ще не підтверджена, зокрема, думка Е. Сепіра про розподіл мов Сівши. Америки між шістьма мовними сім'ями) і Австралії, де вона доки не чітко відмежована від типологічної. Зважаючи на трудність розмежування віддалено родинних мов і неродинних в ряду випадків зустрічаються суто гіпотетичної побудови: ср. поняття алтайською (у складі тюркських, монгольських, тунгусо-маньчжурських мов і інколи корейського), кавказькою (у складі абхазько-адигейських, картвельських і нахсько-дагестанських мов) і ностратічеськой (у складі декількох великих мовних сімей Євразії) сімей. В рамках відомих мовних сімей своє місце знаходять і т.з. змішані мови: ср. індоєвропейську приналежність майже всіх креольських мов. Відомі в той же час і окремі мови, що не виявляють генетичних зв'язків з іншими, які можна розглядати як єдиних представників особливих сімей: наприклад, баскський — в Європі, кетський, бурушаський, нівхський, айнський, — в Азії, кутенаї, зуні, керес — в Америці.
Літ.: Іванов Ст Ст, Генеалогічна класифікація мов і поняття мовної спорідненості, М., 1954; Шарадзенідзе Т. С., Класифікація мов і їх принципи Тб., 1955; Мови народів СРСР, т. 1—5, М. — Л., 1966—68; Meillet A., Cohen М., Les langues du monde, 2 ed., P., 1952; Greenberg J., Studies in African linguistic classification. New Haven, 1955; Lehmann W. P., Historical linguistics: an introduction, N. Y., 1962; Wald L., Slave Е., Ce limbi se vorbesc ре glob?, Buc., 1968.
