Гарантована оплата праці в колгоспах, форма розподілу валового доходу. При Р. о. т. кожен колгоспник при середньому рівні продуктивності і інтенсивності праці регулярно отримує від суспільного господарства грошима і натурою гарантований мінімум особистих доходів незалежно від результатів виробничої діяльності колгоспу. Диференціація розмірів оплати праці залежно від результатів виробництва і відмінностей в продуктивності індивідуальної праці здійснюється за рахунок частини доходів понад цей гарантований мінімум. Р. о. т. широко застосовується в колгоспах СРСР і в з.-х.(сільськогосподарський) кооперативах всіх соціалістичних країн Європи, виступаючи, як правило, у формі прямої грошової оплати.
Введення Р. о. т. в колгоспах СРСР в 1966 підготовлене економічною політикою КПРС і Радянської держави, направленою на зміцнення колгоспів. Посилення матеріально-технічної бази колгоспів, впорядкування системи заготовок і ціноутворення, а також податкового обкладення прискорило розвиток економіки і сприяло збільшенню доходів колгоспів. Так, в СРСР за період 1958—65 валовий прибуток колгоспів (по порівнянному кругу господарств) збільшився на 62%, середньорічні грошові надходження з розрахунку на одного колгоспника — в 2,1 разу, а заробіток колгоспника зріс на 72%. Завдяки цьому розривши між рівнями оплати в колгоспах і радгоспах скоротився. Якщо в 1958 середньорічний заробіток колгоспника складав 52,2% зарплат робочого радгоспу, то в 1965 — вже 66,5%. До кінця 1965 52,1% колгоспів країни мали можливість оплачувати працю колгоспників на рівні зарплати робочих радгоспів. Враховуючи це, держава постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 16 травня 1966 «Про підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників в розвитку суспільного виробництва» не лише рекомендувало колгоспам ввести Р. о. т., але і надало їм прямі матеріальні гарантії у вигляді довгострокового банківського кредиту на вигідних умовах. На 1 січня 1971 99,9% колгоспів перейшли на Р. о. т. Для забезпечення встановленого рівня Р. о. т. фонд оплати праці при розподілі валового доходу формується в першу чергу, що гарантує щомісячну регулярну виплату заробітків. Якщо колгоспи не мають в своєму розпорядженні необхідних власних засобів, держава надає їм довгостроковий кредит розмір якого визначається різницею між сумою коштів, необхідних для оплати праці колгоспників по радгоспних тарифних ставках, і власними засобами колгоспу, що виділяються для цієї мети; поряд з Р. о. т., що нараховується по радгоспних тарифних ставках за виконані роботи або відпрацьований час, застосовується оплата за кількість і якість отриманої продукції, у тому числі і додаткова оплата праці.
Введення Р. о. т. привело до підвищення особистих доходів колгоспників від суспільного господарства, особливо в колгоспах з відносно низькими доходами. Якщо в середньому по СРСР за 1965—69 оплата одного людино-дня збільшилася на 34,8%, то в колгоспах Північно- Західного району РРФСР — на 64,9%. Скоротився необгрунтований розрив в рівнях оплати праці колгоспників і робочих радгоспів шляхом підвищення заробітків членів колгоспів. Так, по РРФСР оплата праці колгоспників збільшилася: оплата людино-дня зросла з 2 крб. 57 коп. в 1965 до 3 крб. 83 коп. в 1970. При загальному збільшенні сумарних доходів колгоспної сім'ї змінилася їх структура. Питома вага доходів від суспільного господарства збільшилася. Це підсилює інтерес колгоспників до роботи в суспільному господарстві, підвищує трудову активність, сприяє зростанню продуктивності праці і загальному підвищенню ефективності виробництва. Р. о. т. сприяє розвитку і зміцненню госпрозрахункових стосунків в колгоспах.
Встановлена в колгоспах СРСР система Р. о. т. визначає її мінімальний рівень. Колгоспи, вищі економічні показники, що мають, оплачують працю вище середнього рівня оплати праці в радгоспах.
