Гамарник Ян Борисович (2.6.1894, Житомир, — 31.5.1937, Москва), радянський партійний і військовий діяч, армійський комісар 1-го рангу (1935). Член Комуністичної партії з 1916. Революційну роботу почав в 1913. Вчився на юридичному факультеті Київського університету. До жовтня 1917 член і деякий час секретар Київського комітету РСДРП (б). Брав участь в підготовці Жовтневого повстання в Києві; 27 жовтня (9 листопада) вибраний в склад ревкома. Весной 1918 на нараді партійного активу України в Таганрозі вибраний в Оргбюро по підготовці 1-го з'їзду КП (б) В. У 1918—20 член підпільного Всеукраїнського центру і один з керівників Одеською, Харківською і Кримською партійних організацій. У 1919 член РВС(Реввоєнрада) Південної групи військ 12-ої армії, пізніше комісар 58-ої стрілецької дивізії. У 1920—23 голова Одеського і Київського губкомов КП (б) В, голова Київського губісполкома. У 1923—28 голова Дальревкома, крайвиконкому і секретар Далькрайкома партії. У 1928 секретар ЦК КП Білорусії. З жовтня 1929 начальник Політуправління Червоної Армії і член РВС(Реввоєнрада) СРСР; відповідальний редактор газети «Червона зірка». З червня 1930 заступник наркома оборони і заступник голови РВС(Реввоєнрада) СРСР. Р. був делегатом 10—17-го з'їздів партії, на 14-м-коді обирався кандидатом в члени ЦК, а на 15—17-м-коді — членом ЦК партії. Нагороджений орденом Леніна і орденом Червоного Прапора. Покінчив життя самогубством.
