Галицько-волинське князівство, російське феодальне князівство, що виникло в результаті об'єднання Галицького і Владіміро-волінського князівств (1199). Було розташовано на родючих чорноземних землях у верхів'ях річок Дністер, Вісла, Нарев і Пріпять з відвіку існуючим землеробством ріллі. Для економіки князівства характерні розвиток ремесла, міст (у 13 ст — понад 80; найважливіші — Галич, Волинський для Володимира, Теребовль) і соляних промислів крупне феодальне землеволодіння, у зв'язку з чим боярство грало велику політичну роль. Перший князь Роман Мстіславіч (правив в 1170—1205) захопив Київ і прийняв титул великого князя (1203). Його княження проходіло в безконечній смуті і гострій боротьбі з боярами. Після смерті Романа Г.-В. до. розпалося на ряд дрібних князівств, частину земель захопили угорські і польські феодали, запрошені боярами. Феодальні розбрати, засилля бояр, навалу іноземців викликали народні повстання. Покликаний в 1219 городянами новгородський князь Мстислав Мстіславіч Молодецькою вигнав в 1221 з Галіциі угорських феодалів. Тоді ж на Волині прийшов до влади син Романа Мстіславіча Данило (правив в 1221—64), що завершив об'єднання Волині (1229), Мстислава, що став після смерті, Молодецького (1228) князем галицьким (остаточно підпорядкував собі князівство після боротьби з угорськими феодалами і боярами в 1238). Талановитий і яскравий політик, Данило Романовіч оволодів Києвом і після запеклої боротьби з ін. князями, Угорщиною, Польщею і галицькими боярами об'єднав під своєю владою всю Південно-західну Русь (1245). Проводив обережну політику по відношенню до Золотої Орди, визнавши себе номінально її васалом (1245). Він використовував переговори з представниками римського папи Інокентія IV для стабілізації положення на західних кордонах Г.-В. до., прийняв в 1254 королівський титул, але зумів відмовитися від церковної унії. До 12—1-ої половини 13 вв.(століття) відноситься культурний підйом Г.-В. к.: споруджуються білокам'яні собори і палаци (Успенський собор 1160 у Владіміре-Волинськом, палац в Галичі 12 ст і ін.), значного поширення набувають книжкова справа і особливе літописання (Галич).
В 1259 монголо-татарським військам удалося підкорити Г.-В. до., знищивши у всіх його містах зміцнення. Після смерті Данила (1264) Г.-В. до. розпалося на 4 питомих князівства, таких, що номінально підкорялися великому князеві. Великими князями послідовно були: Шварн Данилович (правив в 1264 — близько 1269), Лев Данилович (близько 1269—1301), Юрій Львович (1301—08), Андрій і Лев Юрьевічи (1308—23). У 1323 бояри запросили на престол мазовецкого кн. Болеслава (Юрія) Тройденовіча (помер 1340). У 1340 бояри на чолі з Дмитром Дедко, що зберіг па перших порах в своїх руках фактичну владу, запросили на престол литовського князя Любарта Гедіміновіча. Г.-В. до. виявилося включеним в склад Великого князівства Литовського. За угодою 1352 між польським королем Казимиром і литовськими князями Галицька земля попала під владу Польщі, Волинь залишилася за Литвою.
Літ.: Пашуто Ст Т., Нариси по історії Галицько-волинської Русі, [М.], 1950; Софроненко До. А., Суспільно-політичних буд Галицько-волинської Руси XI—XIII вв.(століття), М., 1955: Генсьорський А. I., Галіцько-Волінський лiтопіс, До., 1958.
