Газі Ібрагим (повне ім'я — Ібрагим Заріфовіч Мінгазєєв) [22.1(4.2) .1907, село Старі Карамали Камсько-устьінського району Татарської АССР, — 20.2.1971, Казань], татарський радянський письменник. Член КПРС з 1927. Народився в селянській сім'ї. Учасник Великої Вітчизняної війни. Основні теми розповідей і повістей Р. пов'язані з життям татарської робочої молоді, колгоспного села («Палець», 1930; «Срібляста Нурмінка», 1931; «Дівчина-бригадир» 1932; «Котить Сорокина», 1938—39; «Яблуні квітнуть», 1951). Автор повістей «Їх було троє» (1945) про подвиг радянських розвідників в роки війни і «Ми ще зустрінемося» (1947). Популярні трилогія Р. «Незабутні роки» (книги 1—3, 1949—66) про становлення Радянської влади в Поволжье і романі «Звичайні люди» (1955; русявий.(російський) пер.(переведення) — «За містом, за Казанню», 1957) з життя нафтовиків. Був головою Правління СП(Збори постанов) Татарії (1967—1971), секретарем Правління СП(Збори постанов) РРФСР (1970—71). Нагороджений 3 орденами, а також медалями.
Соч.: Газі Ібрай, Онитилмас еллар, Казан, 1964; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Хліб, рушниця і любов, Каз., 1967.
