Вітраж (франц. vitrage, від латів.(латинський) vitrum — стекло), орнаментальна або сюжетна декоративна композиція (у вікні, дверях, перегородці, у вигляді самостійного панно) із скла або іншого матеріалу, проникного світло. У будівельній практиці Ст також називається суцільне скління фасаду або його значної частини. Кольорові Ст, що заповнюють віконні отвори, створюють багату гру забарвленого світла і істотно впливають на емоційну виразність інтер'єру. Судячи по фрагментах плоского кольорового скла, знайдених в Бені-Хасане (ОАР) і Римі, прості Ст існували в Давньому Єгипті з 2-го тис. до н.е.(наша ера), а в Древньому Римі — з 1 ст н.е.(наша ера) В ранньохристиянських базіліках Риму (Санта-Сабіна, близько 430) і Равенни (Сант-Аполлінаре ін Класі, 549) заповненням віконних рам служили алебастр і селеніт, які приглушали в інтер'єрі яскраве денне світло і створювали своєрідний декоративний ефект завдяки примхливому узору природних прожилків, що грав в напівтемряві. У 10—12 вв.(століття) у романських храмах Франції (собор Нотр-дам в Шартре до перебудови в 1260; базіліка абатства Клюні, 11 ст, не збереглася) і Німеччини (собор в Аугсбурге, Ст почала 12 ст) з'явилися сюжетні Ст з шматків кольорового (червоного і синього) скла, вирізаних по контуру зображень і що скріпляють свинцевими смужками. Кожна з урочисто застиглих фігур святих («Пророки» собору в Аугсбурге) заповнювала віконний отвір. Забарвлене світло, що проникало крізь Ст, наповнював інтер'єр атмосферою таємничості. Це враження стало особливе відчутним в готичних храмах з їх величезною висотою, простором, колосальними вікнами. У епоху готики техніка Ст залишається тій же, що і в романську, але збагачується колірний набір стекол, ускладнюються сюжети, поряд з релігійними сценами з'являються побутові, такі, що змальовують працю ремісників (собор в Шартре, після 1260). Кольорове скло доповнюється безбарвним, вставки якого створюють ефект ірраціонального просторового фону (Собор Паризької богоматері, Ст 13—14 вв.(століття), реставруються в 19 ст), деталі деколи виконуються розписом. У 14—15 вв.(століття) мистецтво Ст отримує розвиток в Англії (В. Вестмінстерського абатства в Лондоні, собору в Уелсе і ін.), де готичні традиції стримувалися аж до 18 ст, а також у ряді інших країн (Швейцарії, Італії, Польщі). Але поступово в Ст все велику роль починає грати розпис, він втрачає специфічну для середньовіччя Ст площинну, форми дробляться, дрібніють. У епоху Відродження ескізи і картони для Ст виконують такі видатні художники, як Л. Гиберті, Уччелло, Донателло в Італії, А. Дюрер в Германії, але вони мислять Ст найчастіше як живопис на склі. У 16 ст для прикраси житла застосовують «кабінетні» Ст — однотонні зі світськими сюжетами. У епохи бароко і класицизму Ст майже зовсім зникає з інтер'єру, вироджуючись в настінні картинки на склі. Що прокинувся в 2-ій половині 19 ст інтерес до готики викликав спроби відродити мистецтво Ст, але все звелося до стилізацій, що не мали великого художнього значення. Прагнення до підкресленої емоційної виразності інтер'єру породжує Ст епохи «модерна» («Лицар» М. А. Врубеля, Третьяковськая галерея). По-новому підійшли к В. художники 20 ст (Ф. Леже, А. Матісс), які включали свої композиції в єдину систему декоріровки інтер'єру, відводячи їм роль гострих по ритму і насичених за кольором основних акцентів. З середини 1950-х рр. отримали розвиток В.-перегородки, використовувані як захист від вітру перед входом в будівлю, і В.-панно з підсвітлом. Сучасні Ст складають з шматочків стекла і армують свинцевою, сталевою або пластмасовою стрічкою. Застосовують безбарвне і кольорове скло. На безбарвне скло наносять узор гравіруванням або труїть плавиковою кислотою. Все частіше створюють Ст з монолітних стекол з розписом спекающиміся фарбами, тришарові з органічного скла, Ст з товстого коленого скла і кольорових дзеркал, що вмонтовуються на цементі або залізобетоні. Декоративну обробку скла для Ст ведуть піскоструминним способом, кольоровим труїть, відливанням і пресуванням. Це дозволяє виявляти багаті художні можливості стекла, його матеріальність, здатність бути не лише прозорим, але і сяючим, шорстким, ніздрюватим, іскристим. Ст набувають перспективної глибини, просторових планів. Багата колірна палітра і широкі фактурні градації дозволяють створювати як орнаментальні, так і образотворчі композиції. Радянські художники А. В. Стошкус («Земля-мати», 1960—61, Галерея вітража і скульптури, Каунас), До. І. Моркунас, Л. Г. Поліщук та інші створюють Ст, присвячені великим і явищам життю, що хвилюють.
Літ.: Мінухин Е., Вітражі, Рига, 1959; Aubert М., Le vitrail en France, P., 1947; Wentzel Н., Meisterwerke der Glasmalerei, B., 1951; Drake W. J., A dictionary of glasspainters and «glaysers» of the tenth to the eighteenth centuries, N. Y., 1955; Knapp O., Architektur- und Bauglas in Vergangenheit und Gegenwart, Halle (Saale), 1958, 2. Ausg., Ст, 1962.
