Вільний вірш
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Вільний вірш

Вільний вірш, верлібр (франц. vers libre), особлива система віршування, що характеризується не з'ясованими до кінця закономірностями; як єдина постійна ознака всіх видів С. с., що відмежовує його від художньої проза, зазвичай вказують графічну установку на вірш і що виникають внаслідок цього міжвіршові паузи . Чергування рядків різної довжини, відсутність рими, мала впорядкованість наголосів і междуударних інтервалів відособляють С. с. від строгих віршованих форм. В той же час складовим складом, акцентною системою і одноманітністю синтаксичної організації в межах твору С. с. пов'язаний з більш традиційними формами рідної поезії — з силлаботоникой і тонікою в Росії, з александрійським віршем в Франції, з кніттельферсом (народним чотирьохударним віршем) і йому.(німецький) гекзаметром в Германії і т. д. С. с. найчастіше написані твори з епічним початком, філософською проблематикою, мотивами спогадів. Стимул-реакції виникнення і еволюції С. с.: потреба в оновленні віршованих систем; вплив форм народної поезії; вплив біблейського і літургійного вірша; зубожіння ріфменного репертуару; досвід (переведення, наслідування, пошуки метріко-рітмічніх еквівалентів) іншомовних літератур; дія розмовної мови.

загрузка...

  Термін «верлібр» введений французьким письменником Г. Каном в 1884; але становлення С. с. спостерігається з 2-ої половини 18 в.: І. Ст Гете, І. До. Ф. Гельдерлін, Г. Гейне в Германії, В. Блейк, У. Уїтмен в англомовній літературі, А. П. Сумароков в Росії стоять в його витоків. У Росії одиничні досліди С. с. в 19 ст належать Ст А. Жуковському, А. А. Дельвігу, Ф. Н. Глінке, М. Ю. Лермонтову А. А. Фету, М. Л. Міхайлову (переведення циклу С. с. Гейне «Північне море») і ін. Поширення С. с. починається з 70-х рр. 19 ст і наростає в 20 ст (А. Рембо, Же. Лафорг, А. де Ренье, Е. Верхарн, Р. Аполлінер, П. Елюар, Ф . Т. Марінетті, Т. С. Еліот, І. Бехер, Пабло Неруда, Назим Хикмет і ін.). В кінці 19 — початку 20 вв.(століття) у Росії багаточисельні С. с. створюють А. М. Добролюбов, А. А. Блок, М. А. Кузмін, Ст Ст Хлібників, художник Н. До. Реріх. У сучасній російській поезії С. с. стає продуктивною формою особливо з кінця 50-х рр. — Е. М. Винокурів, Ст А. Солоухин, Д. С. Самойлов і др.; у інших літературах — Е. Межелайтіс, І. Ф. Драч, М. Танк. З'ясування закономірностей С. с. продовжується в дискусіях, що ведуться довкола цієї проблеми.

  Літ.: Жовтіс А. Л., Про критерії типологічної характеристики вільного вірша. (Огляд проблеми), «Питання мовознавства», 1970 №2; Мамонів А. І., Вільний вірш в японській поезії, М., 1971; Баєвський Ст С., Про природу російського вільного вірша, в його кн.: Вірш російської радянської поезії, Смоленськ, 1972; От чого не вільний вільний вірш?, «Питання літератури», 1972 №2; Hrushovski Ст, On free rhythmus in modern poetry, в кн.: Style in language, N. Y. — L., 1960; Czerny Ł., Le vers libre francais et son art structural, в збірці: Poetics. Poetyka. Поетика, Warsz., 1961.

  Ст С. Баєвський, Ст А. Чобіт.