військово-наукові суспільства (ВНО), добровільні самодіяльні організації в Озброєних Силах СРСР. Перше ВНО утворене в жовтні 1920 при Військовій академії РККА для вивчення досвіду Громадянської війни і військової інтервенції 1918—20. З 1925 ВНО взялося до роботи головним чином серед цивільного населення і в березні 1926 було перейменовано в суспільство сприяння обороні СРСР (ОСО). У 1927 ОСО злилося з Авіахимом, утворивши Осоавіахим . У листопаді 1956 в Озброєних Силах СРСР знов відтворені ВНО. Вони є в частинах, на кораблях, у військово-учбових закладах, в управліннях з'єднань, в штабах і управліннях військових округів (флотів) і центрального апарату міністерства оборони СРСР, а також при окружних (флотських) і гарнізонних Будинках офіцерів. Членом ВНО може бути кожен генерал, адмірал і офіцер, що виявив бажання взяти участь в його роботі. Вищий керівний орган ВНО — загальні збори членів, які обирають Раду у складі голови, його заступника, секретаря і декількох членів. ВНО сприяють вивченню питань військової теорії, вітчизняної і іноземної військової техніки і бойового досвіду минулих воєн, поліпшенню озброєння і організації військ, розробці і впровадженню нових передових методів вчення і виховання військ, нових способів ведення бойових дій. Залежно від кількості членів і їх спеціальності у складі ВНО можуть створюватися секції (кухлі) по відповідних спеціальностях або галузях військової справи.
