Відпустка металів, вигляд термічної обробки, що полягає в нагріві загартованого сплаву до температури нижче за нижню критичну крапку, витримці і подальшому охолоджуванні. Термін «Про.» застосовують головним чином до сталям. Процеси розпаду зафіксованого гартом стану інших сплавів частіше називають старінням (див. Старіння металів ). Основне призначення О.— досягнення необхідних властивостей стали, особливо оптимального поєднання міцності, пластичності і ударної в'язкості. З підвищенням температури властивості сталі змінюються поступово, проте спостерігаються порівняно вузькі інтервали температур різкої їх зміни. Відповідно до цих інтервалів розрізняють перше (100—150° З), друге (250—300° З) і третє (325—400° З) перетворення. При першому відбувається зменшення, при другому — збільшення, при третьому — значне зменшення об'єму металу.
Велику роль в з'ясуванні суті процесів О. зіграли рентгеноструктурниє дослідження Р. Ст Курдюмова, що показали, що перше і третє перетворення пов'язані з розпадом мартенсіту, а друге — залишкового аустеніту . Розпад мартенсіту в процесі О. при 100—150° З має двофазний характер; поряд з твердим розчином вихідної концентрації з'являється розчин, що містить 0,25—0,3% вуглецю. При О. в інтервалі температур до 200—300° Із з твердого розчину виділяється низькотемпературний карбід заліза, а при вищих температурах — цементіт . Традиційна класифікація перетворень при О. має відносну цінність. У низковуглецевих сталях (до 0,2% вуглецю) відсутнє перше перетворення. Легування Cr, Мо, W, V, З, Si зрушує друге перетворення при О. до вищих температур. У сталях, легованих Мо, W, V, при О. в інтервалі температур 450—550° Із спостерігається виділення часток карбідів цих елементів в дисперсній формі, що викликає так зване вторинне тверднення. Кінець кінцем високий О. приводить до перетворення структури стали в ферріто-карбідну суміш.
Процеси, що відбуваються в загартованій сталі при вилежіванії і нагріві, на підставі сучасних експериментальних даних представляються таким чином: перерозподіл атомів вуглецю в мартенсіті — стік деякої частини атомів вуглецю до дислокаціям і до кордонів мартенситних кристалів, переміщення їх в порах кристалічної решітки; розпад мартенсіту з утворенням виділень тієї або іншої карбідної фази залежно від температури О., легування, реальної структури кристалів мартенсіту; релаксація внутрішніх мікронапруг в результаті мікропластичної деформації; перетворення залишкового аустеніту залежно від легування і температурного інтервалу — бейнітне і перлитове; перетворення залишкового аустеніту при охолоджуванні після О. (вторинний гарт).
З підвищенням температури О. твердість і міцність знижуються, пластичність і ударна в'язкість підвищуються; знижується критична температура холодноламкості ( Т кр ). При О. до 300° З підвищується опір малим пластичним деформаціям. При О. в інтервалах температур 300—400° З і 500—600° З, особливо в легованих сталях, спостерігається падіння ударної в'язкості і підвищення Т кр — явища необоротній і оборотній відпускній крихкості. Швидке охолоджування після О. при 600—650° З і легування Мо, W пригнічують оборотну крихкість. Низький О. (120—250° З) головним чином зменшує схильність до крихкого руйнування і використовується при термообробці інструментальних, цементуємих і високоміцних конструкційних сталей, О. при 300—400° Із застосовується при термообробці пружин і ресор, високий О. (450—650° З) — при термообробці деталей машин, що випробовують динамічні і вібраційні навантаження.
Літ.: Курдюмов Р. Ст, Явища гарту і відпустки стали, М., 1960; його ж, Про кристалічну структуру загартованої сталі, в збірці: Проблеми металознавства і фізики металів, сб.(збірка) 9, М., 1968; Гуляєв А. П., Термічна обробка стали, 2 видавництва, М., 1960.
