Вівтар (лат. altaria, від altus — високий), жертовник, а також найважливіша частина християнського храму. А. на відкритому повітрі, спочатку земляні або кам'яні, в Древній Греції і Древньому Римі набували характеру грандіозних споруд, оброблених мармуром з рельєфами (пергамський А., близько 180 до н.е.(наша ера), Античні збори, Берлін). У християнському культі, що замінив криваві жертвопринесення символічними, А. почали називати стіл храмі, на якому здійснювалося «таїнство перетворення хліба і вина в тіло і кров Христа». Християнські А. прикрашалися, окрім скульптури, золотом і коштовними каменями (А. церкви Сант-амброджо в Мілані, 824—859). У католицькому храмі назва А. перейшло і на ту, що споруджувалася на нім або за ним декоративну стінку, зазвичай з живописом і скульптурою (А. роботи Донателло в церкві Сант-Антоніо в Падує, 1446—50). З 8 ст з'явилися переносні А. - складення з живописом на стулках. Пізніше живописні А. виконувалися для храмів і досягали великих розмірів (А. братів ван Ейк, закінчений в 1432, для церкви святого Бавона, Гент). У ужитку А. називають всю східну частину храму, відокремлену вівтарною перешкодою, а в православному храмі (де стіл для таїнства іменувався «престолом») —іконостасом (з початку 15 ст).
