Вязь, 1) декоративний лист, букви якого зв'язуються в безперервний орнамент. Ст застосовувалася для прикраси заголовків в древніх візантійських, слов'янських рукописних і старопечатних книгах, частіше на початку тексту. Інколи використовувалася і в прикладному мистецтві, служила прикрасою посуду. Для написання Ст удаються до двох прийомів: скороченню букв (шляхом зближення частин букв, підпорядкування однієї букви інший) і їх прикрасі орнаментальними елементами. Ст стала застосовуватися у візантійській книзі в середині 11 ст, у південних слов'ян — в 1-ій половині 13 ст, в російській книзі — в кінці 14 ст До кінця 15 ст Ст стала поширеним каліграфічним прийомом оформлення російської книги, особливо в Новгороді і Пскові, в Троїце-Сергиевом монастирі. Кращі зразки Ст створені в середині 16 ст в Москві при Іване IV в каліграфічній майстерні, якою керував митрополит Макарій, а також в Новгороді. Славляться друкарської Ст книги російського першодрукаря Івана Федорова. З 18 ст починається занепад мистецтва Ст, яка зберігається лише в старообрядчеських книгах 18 і 19 вв.(століття) 2) З'єднання два або декількох букв в один складений знак або злиту групу знаків (наприклад, в індійському листі — деванагарі).
Літ.: Черепнін Л. Ст, Російська палеографія, М., 1956; Щепкин Ст Н., Вязь, «Старовини. Праці Московського археологічного суспільства», 1904, т 20, ст 1.
