Восточноафріканськиі спільний ринок (East African common market), загальний митний союз, об'єднуючий Республіку Уганду, Республіку Кенію і Об'єднану Республіку Танзанію. Утворений в 1922 англійськими колонізаторами, що включили в нього колонію і протекторат Кенію, протекторат Уганду, мандатну територію Танганьіку і султанат Занзібар. Метою організації союзу було створення умов для розвитку великого з.-х.(сільськогосподарський) виробництва європейськими плантаторами і фермерами в Кенії — країні з найбільш сприятливими для європейців кліматом і природою. Цьому був підпорядкований загальний митний тариф, що базувався на принципах протекціонізму по відношенню до продовольчих товарів, що вироблялися в господарствах колонізаторів. Окрім загального митного тарифу, східно-африканські території мали єдині валютно-фінансову систему, прибутковий податок, акцизне обкладення і ін. У 1948 колонізатори підсилили економічну взаємозалежність Кенії, Уганди і Танганьіки, заснувавши Східноафриканську верховну комісію, перетворену в 1961 в Організацію загальних служб Східної Африки.
В 1961, намагаючись відстрочити надання незалежності Уганді, Кенії, Танганьіке і Занзібару, Великобританія висунула пропозицію про доповнення економічної організації політичною федерацією з тим, щоб вирішувати питання про їх звільнення з-під колоніального гніту після утворення федерації. Африканські народи зірвали план колонізаторів. Танганьіка добилася незалежності в грудні 1961, Уганда — в жовтні 1962, Кенія і Занзібар — в грудні 1963.
Із завоюванням політичної незалежності країни-учасниці Ст о. р. узяли керівництво його інститутами в свої руки з метою їх використання на користь взаємовигідного економічного співробітництва. Цьому сприяли ті, що склалися в період колонізації економічні зв'язки, взаємодоповнювана природних ресурсів і географічне положення (Уганда не має виходу до моря і майже вся її зовнішня торгівля ведеться через кенійський порт Момбасу; значна частина зовнішньоторговельних зв'язків Танганьіки також здійснюється через Кенію). Проведення по ряду питань загальної економічної політики дає відчутні результати. З 1 грудня 1967 набрав чинності договір про створення Східноафриканського співтовариства. Договір, що передбачає утворення загального ринку, митного союзу, координацію економічної і фінансової політики країн-учасниць, підписаний в Кампалі (Уганда) президентами цих країн строком на 15 років. Для надання фінансової і технічної допомоги в цілях сприяння промисловому розвитку країн-партнерів одночасно створений Східноафриканський банк економічного розвитку в Кампалі (Уганда) із загальним капіталом 20 млн. ф. ст.(фунт стерлінгів) Інвестиційний фонд банку розподілятиметься з врахуванням міри промислового розвитку країн: по 38,75% — на розвиток Уганди і Танзанії і 22,5% — на розвиток Кенії.
Низка країн Африканського континенту — Ефіопія, Республіка Замбія, Республіка Сомалі і Республіка Бурунді — заявив в 1968 про своє бажання вступити в Східноафриканське співтовариство.
