Вольнов Іван Єгорович [3(15) .1.1885, с. Богородіцкоє, нині Орловської області, — 9.1.1931, там же], російський радянський письменник. Народився в бідній селянській сім'ї. Вчителював на селі. Полягав в партії есерів, ідеологію яких згодом засудив в повести «Зустріч» (1927). За замах на царського чиновника був засланий до Сибіру, в 1910 біг за кордон, де познайомився с М. Горьким. У 1917 повернувся до Росії, брав участь в Цивільній війні. Автобіографічна «Повість про дні мого життя» (1912), повести «Юність» (1913), «На рубежі» (1913), «Повернення» (1928, опублікована 1956) склали велике прозаїчне полотно про важку долю дореволюційного селянства. Післяреволюційні розповіді і нариси Ст присвячені перетворенням в селі радянських років.
Соч.: Собр. соч.(вигадування) [Крітіко-біографіч. нарис І. Кубікова], т. 1—4, М. — Л., 1927—1928; Вибране. [Предісл. М. Горького], М., 1956.
Літ.: Мінокин М., Іван Вольнов. Нарис життя і творчості [Тула, 1966]; Російські радянські письменники-прозаїки. Біобібліографіч. покажчик, т. 1, Л., 1959.
