Володимир Всеволодович Мономах (1053—1125), великий князь київський в 1113—25, державний діяч, воєначальник і письменник. Син князя Всеволода Ярославіча (прозвав Мономахом на ім'я матерів — дочок візантійського імператора Костянтина Мономаха). У 1073 уклав в Сутейське світ з Польщею. У 1078 його батько став київським князем, а Ст Ст М. отримав Чернігів. З 1093 Ст Ст М. вів війну з половцями і їх союзником Олегом Святославічем, якому вимушений був поступитися Черніговом (1094) і влаштуватися в Переяславському князівстві, що піддавалося постійним набігам половців. Тому Ст Ст М. було всіх зацікавленіший в припиненні княжих усобиць і об'єднанні сил Русі для відсічі половцям. Цю думку Ст Ст М. наполегливо висловлював на княжих з'їздах (1097, 1100, 1103). Після Долобського з'їзду (1103) Ст Ст М. став натхненником і безпосереднім керівником військових походів проти половців (1103, 1107, 1111). Він почав удаватися до допомоги народного ополчення. Половці потерпіли ряд поразок і надовго залишили російські землі.
Після смерті (1113) київського князя Святополка Ізяславіча в Києві спалахнуло народне повстання; верхи київського суспільства призвали на княження В. В. М. Став київським князем, він подавив повстання, але в той же час вимушений був законодавчим дорогою декілька пом'якшити положення низів. Так виник статут Ст Ст М., який, не роблячи замах на основи феодальних стосунків, прагнув хоч би декларативно полегшити положення боржників і закупів . Таким же духом пройнято і «Повчання» Ст Ст М., де він виступає за установлення миру між феодалами і селянами. «Повчання» є яскравим пам'ятником староруської літератури, написаним талановито і з літературним блиском.
Княження Ст Ст М. було часом посилення Київської Русі. Ст Ст М. зуміло об'єднати до 3 / 4 території Староруської держави і припинити княжі усобиці. Після смерті Ст Ст М. феодальна роздробленість Русі знов посилилася.
Літ.: Повість тимчасових років, ч. 1—2, М. — Л., 1950; Правда Російська, т. 1, М. — Л., 1940 (тексти), то ж, т. 2 — Коментарі, М. — Л., 1947, с. 425-534: Івакин І. М., Князь Володимир Мономах і його Повчання, ч. 1, М., 1901; Тіхоміров М. Н., Дослідження про Російську правду, М. — Л., 1941, гл.(глав) 23; Будовніц І. В., Володимир Мономах і його військова доктрина, в сб.(збірка): Історичні записки, т. 22, [М.], 1947; його ж, «Ізборник» Святослава 1076 років і «Повчання» Володимира Мономаха і їх місце в історії російської суспільної думки, в сб.(збірка): Тр. відділу староруської літератури [т.] 10, М. — Л.,1954.
