Веризм (італ. verismo, від vero — правдивий), реалістичний напрям в італійській літературі, музиці і образотворчому мистецтві кінця 19 ст, що прагнуло відобразити соціальні і психологічні конфлікти нової національно-історичної дійсності об'єднаної Італії, що вступила на дорогу капіталістичного розвитку.
В літературі на Ст зробили суперечливий вплив теорія натуралізму Е. Золя, критичний реалізм французької і російської літератури, а також ідеї італійського соціалістичного руху. Національна своєрідність Ст в глибокому співчутті пригноблюваному трудовому народові, життя якого (головним чином селянства і бідняків провінції) з'явилося основним вмістом романів і новел теоретиків Ст — Дж. Верги, Л. Капуани, а також Д. Чамполі, Р. Фучині, М. Серао і ін. Верісти ввели в літературу народну мову, широко використовуючи діалекти; створили побутовий театр (комедії Дж. Роветти, Дж. Джакози); внесли новий вміст до поезії (О. Гуерріні, псевдонім — Л. Стеккетті; А. Бойто). Проте верісти не бачили суспільної можливості усунення соціальної несправедливості; звідси в їх творчості мотиви приреченості, переоцінка ролі фізіології. Кращі традиції Ст розвиває сучасна прогресивна література Італії.
В музиці Ст здобув популярність в оперних творах. Проте характерні для літератури Ст соціальні мотиви розроблялися в них рідко. Героями своїх творів композитори обирали сільських жителів, бідних городян, представників богеми і головну увагу зосереджували на життєвих драмах, заснованих, головним чином, на любовних колізіях. Перші зразки веристської опери — «Сільська честь» П. Маськаньі (постановка 1890) і «Блазні» Р. Леонкавалло (постановка 1892). Найбільш значительни досягнення оперного Ст в творчості Дж. Пуччині («Манон Лесько», постановка 1893 «Богема», постановка 1896, «Тоська», постановка 1900, «Чио-Чио-сан», постановка 1904, «Дівчина із заходу», постановка 1910, і ін.). Успіху творів Ст сприяли театральна ефектність, мелодично-виразна музика, підкреслена емоційність. Проте натуралістичні тенденції, мелодраматізм, поверхнева ілюстративність, перебільшеність експресії, пристрасть до одноманітного мелодізірованному речитативу знижували цілісність образів. Родинні Ст течії існували у Франції (опери А. Брюно, «Луїза» Р. Шарпантье), Німеччині (опера «Долина» Е. д''Альбера) і ін. країнах.
В образотворчому мистецтві Ст характеризується інтересом до життя селян і робітників, значним соціально-критичними тенденціями, а в той же час песимістичним, деколи пасивно-натуралістичним сприйняттям дійсності (живописці Ф. П. Мікетті, Дж. Пелліцца та Вольпело; скульптори Ст Вела, Ст Джеміто).
Видавництво в русявий.(російський) пер.(переведення): Італійські новели 1860—1914, [предісл. Би. Р. Рєїзова], М-код.—Л., 1960.
Літ.: Gramsci A., Letteratura е vita nazionale, Torino, 1950; Marzot G., II verismo, в кн.: Questioni e correnti di storia letteraria, Mil., 1949; Salinari C., Storia popolare della letteratura italiana, v. 3, Roma, 1962; Rinaldi M., Musica e verismo, Roma, 1932; De Logu G., Pittura italiana dell''ottocento Bergamo [1955].
