Велісарій, Велізарій (Belisários) (р. близько 504 — помер 13.3.565), візантійський полководець, сподвижник імператора Юстініана I . Уродженець Фракиі. Відрізнився під час війни з Іраном 527—532 і в 25 років обійняв вищу військову посаду магістра. У 530 розбив іранську армію при Дарі; у 532 подавив повстання «Ника» в Константинополі; у 534 розгромив державу вандалів в Північній Африці (битва при Дециуме); у 535 відвоював для Візантії Сіцілію, потім опанував Неаполь і Рим (536). У 562 був несправедливо звинувачений в змові проти імператора і піддався опалі. Основним принципом тактики Ст було «... уникати рукопашної сутички і брати противника таким, що зморив» (Енгельс Ф., Вибрані військові твори, 1956, с. 188) за допомогою маневрування, головним чином кіннотою. Детальні відомості про Ст відомі з вигадувань історика Прокопа Кесарійського, який був його секретарем.
