Вахтангова імені театр (Державний ордени Трудового Червоного Прапора академічний театр імені Євгенія Вахтангова), драматичний театр.(театральний) Знаходиться в Москві. Організований в 1921, первинна назва Студія Вахтангова (3-я Студія МХТ(Московський Художній театр)); сучасна назва з 1926. Засновник театру Е. Б. Вахтангов, учень і послідовник До. С. Станіславського, прагнув до створення театру, співзвучного революції пройнятого духом сучасності, добивався яскравої і гострої театральної форми. Значним явищем став поставлений спектакль Вахтанговим «Принцеса Турандот» Гоцци (1922), що відрізняється оптимізмом, життєрадісністю, визначив багато в чому стилістичні особливості творчого обличчя театру. Спектакль відмічений легкістю і витонченістю пластичного малюнка, музичністю, ритмічністю сценічної дії. Надалі ведуть в репертуарі театру стали революційна п'єса сучасна драматургія. У 20—30-і рр. були поставлені: «Вірінея» Сейфулліной і Правдухина (1925, режисер А. Д. Попів), «Борсуки» Леонова (1927, режисер Би. Е. Захава), «Розлом» Лавренева (1927, режисер Попів), «Інтервенція» Славіна (1933, режисер Р. Н. Симонов), «Аристократи» Погодіна (1935, режисер Захава), «Я — син трудового народу» Катаєва (1938, режисер Симонов). Найбільші роботи театру: «Єгор Буличев та інші» Горького (1932, режисер Захава; Буличев — Би. Ст Щукин) і що відкрив сценічну історію створення образу В. І. Леніна в радянському театрі спектакль «Чоловік з рушницею» Погодіна (1937, режисер Симонов) з Б. В. Щукиним в ролі Ст І. Леніна.
В роки Великої Вітчизняної війни театр працював в Омську (1941—43). Високим патріотизмом, масштабністю образів були відмічені спектаклі: «Фронт» Корнейчука (1942, Іван Горлов — А. Д. Дикий), «Російські люди» Симонова (1942), «Олеко Дундіч» Каца і Ржешевського (1942, Дундіч — Р. Н. Симонов) і ін. У 1942 при театрі була створена фронтова філія. Серед кращих спектаклів театру: «Макар Діброва» Корнейчука (1948), «Філумена Мартурано» Де Філіппе (1956), «Іркутська історія» Арбузова (1959), «Кухарка» Софронова (1959), «Глузливе моє щастя» Малюгина (1965), «Кінармія» по Бабелю (1966), «Вірінея» Сейфулліной і Правдухина (1967), «Пам'ять серця» Корнейчука (1970). Ставилася класична драматургія: «Перед заходом сонця» Гаунтмана (1941 і 1954), «Сирано де Бержерак» Ростана (1942), «На золотому дні» Маминого Сибіряка (1955), «Хома Гордєєв» по Горькому (1956), «Гамлет» Шекспіра (1958; Гамлет — М. Ф. Астангов), «Ідіот» по Достоєвському (1958), «Маленькі трагедії» Пушкіна (1959), «Живий труп» Л. Н. Толстого (1962), «Пастка» по Золя (1965), «Діти сонця» Горького (1968), «На всякого мудреця досить простоти» Островського (1968). У 1970 театр знов поставив спектакль «Чоловік з рушницею» (в ролі В. І. Леніна — М. А. Ульянов).
В театрі працювали актори і режисери, що внесли значний вклад до його становлення: Б. Е. Захава, Ю. А. Завадський, Би. Ст Щукин, А. Д. Дикий, А. Д. Попів. Ст Ст Куза, А. А. Орочко, О. Н. Басів, А. І. Бідолаг, Н. П. Охлопков, О. Ф. Глазунов, М. С. Державін, М. Ф. Астангов, С. В. Лукьянов і багато ін.
Провідним актором і режисером театру, а в 1939—68 і художнім керівником був Р. Н. Симонов.
В трупі театру (1970): народні артисти СРСР А. Л. Абрикос, Ю. До. Борисов, Н. О. Гріценко, Н. С. Теслярів, І. М. Толчанов, М. А. Ульянов народні артисти РРФСР Е. Р. Алексєєва, Д. А. Андрєєва, Н. Н. Бубнов, Ст Р. Кольцов, Ц. Л. Мансурова, Ст І. Осенев, Л. А. Пашкова, А. І. Ремізова, Н. П. Русинова, М. Д. Синельникова, Н. Д. Тимофіїв, Л. Ст Целіковськая, Ю. Ст Яковлєв, заслуженого на діяча мистецтв РСФСР В. К. Львова і ін. З 1968 головний режисер театру народний артист РРФСР Е. Р. Симонов. При театрі є Театральне училище ім. Би. Ст Щукина.
Літ.: Вахтангов Е. Б., Записки. Листи. Щоденники, М., 1959; Горчаков Н. М., Режисерські уроки Вахтангова, М., 1958; Захава Б. Е.. Вахтангов і його холодцю, 2 видавництва, М. — Л., 1927; його, же. Сучасники, М., 1969: Симонов Р., З Вахтанговим, М., 1959; Толчанов І., Мої ролі, М., 1961; Херсонський Х. Н., Вахтангов, М., 1963; Би. Ст Щукин, статті. Спогади. Матеріали, М., 1965; Театр імені Евг. Вахтангова. 20 років, М., 1946.
