Вагиф Молла Панах (близько 1717, село Салахли, нині Казахський район, — 1797, р. Шуша), азербайджанський поет і державний діяч. Народився в селянській сім'ї. Знав арабську і персидську мови. Вчився у кращих ашугів-співців музиці і співу, сам імпровізував пісні. Був вчителем (приставка «молла» до імені поета пов'язана з цією його діяльністю), потім везіром (міністром закордонних справ) карабахського правителя. На цій посаді проявив неабиякі здібності дипломата. При його участі був поміщений оборонний союз між Карабахом, Грузією, Талишським і Еріванським ханствами проти Ірану. Він же був ініціатором переговорів з Росією, що мали на меті заручитися її підтримкою. У 1797 владу в Карабаху була захоплена племінником Ібрагим-хана Мухаммед-беком Джеванширом, по велінню якого Ст був убитий разом з сином — молодим поетом Алі-беком, будинок його розгромлений. Твори поета в рукописах не збереглися і були зібрані згодом по окремих записах або з вуст співців. Перша збірка віршів Ст була видана в 1856 М. Ю. Нерсесовим в Темір-Хан-Шур (нині Буйнакськ). Збиранням віршів Ст посилено займався і М. Ф. Ахундов. Перші якнайповніші їх збори були видані в 1945 (російське переведення 1949). Своєю поетичною творчістю Ст відкрив нову сторінку в азербайджанській поезії, наблизивши її до народу. Його лірика життєрадісна; він тверезо судить про реальне життя, а її знегоди прагне здолати силоміць розуму, знаходячи філософський сенс навіть в скорботі. Вища винагорода людині на цьому світі — любов земна, майже язичеська. На відміну від поетів-романтиків, що оспівували піднесений-жертовну любов до ідеальної красуні, Ст поетизує насолода, створює образи сповна реальних красунь, веселих пустунок («Фіалка», «Двох красунь я славлю», «Груди пружна прекрасна»). У пізні роки у віршах Ст міцніє звичайний для середньовічної східної лірики мотив «мінливості долі»: безсилля людини перед лицем долі, провидіння («Відаді, ти на черствих ці серця подивися»). Філософська лірика проникається гіркотою («Хто досконалий, того осягають напасти долі») і іронічним відношенням до світу обману і зла («Я правду шукав, але правди знову і знову немає»). Ст разом з Відаді, старшим сучасником і другом, затвердив в азербайджанській поезії форму ашуга гошма, найбільш близьку до народної поетичної творчості, хоча своїми прекрасними газелями, мухаммасамі, написаними в строго класичній формі, віддав дань і поетичній школі Фізулі. Вірші Ст співаються понині ашугами і співцями. Популярна народна приказка свідчить: «Не всякий, хто вчиться, зробиться Молла-Панахом». Життя Ст знайшло художнє втілення в драматичній поемі С. Вургуна «Вагиф».
Соч.: Есерлері, Баки, 1960; Сечилміш есерлері, Баки, 1968 (араб. шрифт): у русявий.(російський) пер.(переведення) — Лірика, М. 1968
Літ.: Aзеpбajчaн едебіjjати таріхи, ч. 1, Баки, 1960: Дадашзаде А., Молла Панаh Вагиф, Баки, 1966; його ж, Співець життя (Роздуми про Вагифе), Би., 1968.
