Біржа праці, установа, що здійснює посередництво між робітниками і підприємцями при здійсненні операції купівлі-продажу робочої сили. Б. т. виникли в 1-ій половині 19 ст в Германії і Англії, а потім у Франції і інших країнах. На початку 20 ст в Англії була заснована загальнонаціональна Б. т. В умовах сучасного державно-монополістичного капіталізму посередницькі функції при трудовому наймі виконують головним чином державні Б. т., підлеглі міністерствам праці. З їх допомогою буржуазна держава впливає на ринок праці на користь монополій. Державні Б. т. надають посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають змінити роботу, вивчають попит і пропозицію робочої сили, надають інформацію про потрібні професії. У їх функції входить також професійна орієнтація молоді. У ряді країн (Англія, Італія, Франція) Б. т. ведуть облік безробітних і виробляють виплату посібників з безробіття. Відмова від направляння на роботу, запропонованого Б. т., зазвичай спричиняє за собою позбавлення цього посібника. Державні Б. т. є бюрократичними установами, від управління якими трудящі і профспілки відчужені. У діяльності Б. т. незрідка процвітають корупція, хабарництво, шантаж, дискримінація трудящих по ознаках раси, національності, політичних переконаннях. У класових конфліктах між капіталістами і робітниками Б. т. у ряді випадків надає допомогу підприємцям, поставляючи їм штрейкбрехерів.
Поряд з державними Б. т. в капіталістичних країнах існують платні приватні агентства (контори) по трудовому посередництву, обслуговуючі, як правило, певні категорії робітників (з.-х. робітників, конторських службовців, вчителів і т.п.), а також посередницькі бюро по працевлаштуванню при профспілках, релігійних і молодіжних організаціях.
Діяльність Би. т. не робить помітного впливу на стан ринку праці при капіталізмі. Напрями, що даються Б. т. особам, що перебувають у них на обліку, не є обов'язковими для підприємців; останні можуть не зважати на спеціальність осіб, що приходять на роботу через Би. т. Багато підприємців, і особливо великі і середні, наймають працівників безпосередньо через відділи кадрів своїх підприємств. Значна частина трудящих, і в першу чергу кваліфіковані працівники, не користуються послугами Б. т. У США, наприклад, через Би. т. працевлаштуються не більше 15% знов прийнятих на роботу. Б. т. не можуть істотно зменшити розміри безробіття — цього неминучого супутника капіталізму.
В країнах Азії, Африки і Латинської Америки, що розвиваються, Би. т. в більшості випадків створені після 2-ої світової війни 1939—45. Частенько вони функціонують лише в крупних містах, виконуючи головним чином завдання по обліку і працевлаштуванню безробітних. Активізація діяльності Б. т. розглядається в цих країнах як один з важливих засобів поліпшення використання трудових ресурсів.
В Росії Б. т., створені міськими управами, виникли на початку 20 ст в найбільших промислових центрах (Москва, Петербург, Рига, Одеса). Поряд з ними отримали поширення приватні посередницькі контори, які за надання роботи стягали з безробітних високу плату. Профспілки в організації трудового посередництва через Би. т. не брали участь.
В СРСР Би. т. існували в перші роки Радянської влади. Вони були знаряддям пролетарської держави по планомірній боротьбі з безробіттям — спадщиною капіталізму. Опублікований 31 січня 1918 за підписом В. І. Леніна декрет «Про біржі праці» ліквідовував всі приватні і платні бюро і контори по найму і заснував державні безкоштовні Б. т., на яких покладалися працевлаштування безробітних і видача ним посібників, а також облік і розподіл робітників у всіх галузях народного господарства, впорядкування попиту і пропозиції праці, організації суспільних робіт і т.п. У управлінні Б. т. брали участь профспілки і комсомол. Радянські Б. т. зіграли важливу роль в забезпеченні загальної зайнятості населення. До кінця 1930 безробіття в СРСР було ліквідоване, у зв'язку з чим Би. т. припинили своє існування. Забезпечення кадрами народного господарства СРСР носить планомірно-організований характер і проводиться комітетами Рад Міністрів союзних республік з використання трудових ресурсів з їх органами на місцях, які здійснюють організований набір робітників і їх переселення. Набором робочої сили займаються і самі підприємства. З інших соціалістичних країн Би. т. були в Югославії (1970).
Літ.: Суворов До. І., Історичний досвід СРСР по ліквідації безробіття, М., 1968; Економіка праці, М., 1967; Lester R., Economics of labor, N. Y., 1954: International Labour Office, Employment objectives and policies, Gen., 1969.
