Бідний Демьян (псевдонім; справжнє прізвище і ім'я Прідворов Юхим Олексійович) [1(13) .4.1883, село Губовка Херсонської губернії, — 25.5.1945, Барвіха Московської області], російський радянський поет і громадський діяч, один з основоположників соціалістичного реалізму в поезії. Член Комуністичної партії з 1912. Народився в сім'ї селянина-бідняка. Вчився в сільській школі, потім — у військово-фельдшерській школі, в 1904—08 на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету. Почав друкуватися в 1909 (у журналі «Російське багатство»). У 1911 в більшовицькій газеті «Зірка» опублікував вірші «Про Демьяне Бідному — мужику шкідливому», звідки і узятий псевдонім поета. З 1912 і до кінця життя друкувався в газеті «Правда». Більшовицька партійність, народність — основні межі творчості Б. У програмних віршах «Мій вірш», «правда-матка», «Вперед і вище!", «Про солов'я» — збережений образ поета нового типа, що живе по ленінських заповітах, поставив перед собою високу мету: творити для широких мас, нести в маси правду ленінських революційних ідей, залучати їх до політики і культури. Звідси — звернення Б. до найбільш демократичних, дохідливих жанрів: байці, пісні, частівці, раєшнику, агітаційній віршованій повісті. У героїчній ліриці і сатирі Б. розвивав традиції Н. А. Некрасова, І. А. Крилова, поетів «Іскри» . В дожовтневий період поет виступав від імені робітників і селян, таврував в байках політику правлячих класів і їх прибічників, їдко висміював меншовиків-ліквідаторів. У 1913 вийшла збірка «Байки», відмічений В. І. Леніним в листі к М. Горькому (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 48, с. 180). По спогадах Ст Д. Бонч-Бруєвіча, В. І. Ленін «...замечательно чуйно, близько і любовно... відносився до могутньої музи Демьяна Бідного... Він характеризував його твори як вельми дотепні, прекрасно написані, влучні, такі, що б'ють в мету» («На літературному посту», 1931 № 4, с. 5). Ленін, по словах Гіркого, неодноразово підкреслював агітаційне значення роботи Б., але говорив: «Грубуватий. Йде за читачем, а треба бути трішки попереду» (Собр. соч.(вигадування), т. 17, 1952, с. 45). У 1917 Би. створив віршовану повість «Про землю, про волю, про робочу долю», що зберегла зростання революційної свідомості мас в роки імперіалістичної війни, перемогу більшовиків. У роки Громадянської війни вірші і пісні Б. грали величезну роль, піднімаючи дух червоноармійців, сатирично викриваючи класових ворогів і ренегатів. Найбільш значні твори 20-х гг.: поема «Головна вулиця» (1922), пройнята героїчним пафосом, в узагальнених образах що малює події 1905 і 1917; вірші про Леніне («Сніжинки», «Ніхто не знав» і ін.), сатира на зовнішньополітичні теми. У 1930 Би. піддався критиці за фейлетони «Перерва», «Злізай з печі», «Без пощади». Надмірно різкою була критика лібретто опери «Багатирі» (1936). У роки Великої Вітчизняної війни Б. знов багато працює, друкується в «Правді», в «Вікнах ТАСС(Телеграфне агентство Радянського Союзу)», створює віршовані повісті, патріотичну лірику («Я вірю в свій народ» і ін.), антифашистську сатиру. Творчість Би. зробило вплив на розвиток радянської поезії, сприяло демократизації поетичної мови оновленню жанру байки. Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора і медалями.
Соч.: Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—19, М.— Л., 1925—33; Собр. соч.(вигадування), т. 1—5, М., 1953—54; Собр. соч.(вигадування), т. 1—8, М., 1963—1965.
Літ.: Макаров А., Демьян Бідний, М., 1964; Спогади про Демьяне Бідному. [Сост. Прідворов Д. Е. і Прямков А. Ст], М., 1966; Евентов І., Життя і творчість Демьяна Бідного Л., 1967; його ж, Поет червоного Пітера, Л., 1968; Бразуль І., Демьян Бідний, М., 1967.
