Бузулукський бор, острівний масив переважно соснового лісу серед степів Заволжья і Предуралья, на кордоні області Куйбишевськой і Оренбурзької Розташований в 15 км. до С. від р. Бузулук, в обширному пониженні з піщаними грунтами в басейні р. Свинки. Площа 111,15 тис. га (1970). По класифікації Ст Н. Сукачева, всі типи насаджень Би. б. діляться на лишайникові сосняки (1%), моховиті бори (близько 65%), складні бори (біля 25%) і ложнотравяниє бори (8%). У Б. б. у 1949—67 облесени весь гар, вирубки і прогалини і створено близько 25 тис. га соснових культур. Би. б. — одне із старих вогнищ вітчизняного лісівництва. У 1903 тут було створено дослідне лісництво Боровоє, реорганізоване в 1931 в лісову дослідну станцію Боровую. У 1932 на частини території бору організований Бузулукський заповідник. У 1948 режим заповідності був поширений на весь Би. б. і сформовано управління лісового господарства «Бузулукський бор». У Б. б., окрім Ст Н. Сукачева, великі дослідження проводили Р. Ф. Морозів, П. А. Замятченський, Р. Н. Висоцкий, А. П. Тольський, М. Н. Ткаченко, В. Г. Нестеров і ін.
Літ.: Бузулукський бор, під ред. Ст Р. Нестерова, т. 1—4, М. — Л., 1949—50: Годнев Е. Д., Бузулукський бор, М. — Л., 1953.
