Брянцев (Брянцов) Андрій Михайлович (1749 — 26.1.1821, Москва), російський філософ, об'єктивний ідеаліст. Професор кафедри логіки і метафізики Московського університету (з 1795). У «Слові про зв'язок речей у всесвіті...» (1790) Би. трактував закони природи в плані каузально-телеологічного паралелізму: природа, з одного боку, фізичне ціле, підпорядковане закону причинності, з іншої — «етичне ціле», в якому панує встановлена богом доцільність. Згідно Б., у основі всесвіту лежить якась «незбагненна діяльність», що одушевляє всі його частини. У «Слові про загальні і головні закони природи...» (1799) Би. відносив до таких закон безперервності Р. Ст Лейбніца, закон «ощадливості», а також закон збереження кількості речовини і сил в природі, який він формулював, спираючись на Р. Декарта, Р. Би. Більфінгера, М. Мендельсона. Б. одним з перших познайомив російських читачів з філософією І. Канта.
Соч. див.(дивися) в кн.: Ізбр, проїзв.(твір) російських мислителів другої половини XVIII століття, т. 1, М., 1952, с. 363 - 83.
Літ.: Російський біографічний словник, т. 3, СП(Збори постанов) Би, 1908.
