Брам Отто
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Брам Отто

Брам (Brahm) [псевдонім; справжнє прізвище Абрахамзон (Abrahamsohn)] Отто (5.2.1856, Гамбург, — 28.11.1912, Берлін), німецький театральний діяч, критик і режисер. Вивчав літературу і філософію в Берлінському, Гейдельбергськом і інших університетах. У 80-х рр. 19 ст почав працювати як театральний критик. Незадоволений сучасним йому станом театрального мистецтва Б. у своїй вимозі природності і простоти зближується з натуралізмом. Потім, на відміну від натуралістів, в своїй режисерській практиці він прагне перетворити сцену на дзеркало і хроніку епохи, виступає за віддзеркалення в мистецтві театру сучасних соціальних проблем. Був активним пропагандистом драматургії Р. Ібсена. З 1889 Би, очолював літературно-театральне суспільство «Вільна сцена», організоване за ініціативою групи журналістів і критиків. Суспільство закликало до створення театру, вільного від комерційних цілей, знайомлячого глядача з сучасною художньою драматургією, вільного від рутини. Театр відкрився в 1889 п'єсою Ібсена «Привида», потім були поставлені: «Перед заходом сонця» Г. Гауптмана (1889), а також п'єси А. Хольца, І. Шлафа, Е. Золя, А. Бека, Л. Н. Толстого («Влада тьми»). У 1894—1904 керував Німецьким театром (Берлін), в якому зібрав трупу видатних акторів (Е. Райхер, О. Зауер, Е. Леман, М. Рейнхардт і ін.), добивався створення театрального ансамблю. Постановка в цьому театрі п'єси Гауптмана «Ткачі» (1894) мала велике значення в історії театру. З 1904 Би. керував «Лессинг-театром», здійснив тут постановку п'єс Гауптмана і Ібсена.

  В спектаклях Би. життєва достовірність деталей обстановки дії поєднувалася з глибиною розробки психологічних сцен. Психологічний реалізм Би. отримав подальший розвиток в творчості акторів і режисерів 20 ст в Германії.

  Соч.: Kritische Schriften über Drama und Theater, hrsg. von P. Schlenther, Bd 1—2, Ст, 1913—15; Theater, Dramatiker, Schauspieler, B., 1961.

  Літ.: Гвоздев А., Західноєвропейський театр на рубежі XIX—XX століть. Нариси, М.— Л., 1939: Ігнатов С., Історія західноєвропейського театру нового часу, М.— Л., 1940.

  І. Я. Новодворськая.