Болівійська революція 1952 , антиімперіалістична, антифеодальна революція в Болівії, очолена національною буржуазією. 9 квітня 1952 в країні спалахнуло народне повстання, і після 3-денних боїв панування феодальної олігархії і магнатів гірничодобувної промисловості, пов'язаних з імперіалізмом США, було повалене. До влади прийшла партія Націоналістичний революційний рух (НРД, створена в 1941), що виражала в основному інтереси національної буржуазії і середніх шарів. Велику роль в повстанні зіграв пролетаріат, але його нечисленність, а також молодість і слабкість Комуністичної партії Болівії, відсутність союзу з селянством не дозволили пролетаріату стати керівною силою революції. У 1952 була створена єдина профспілкова організація — Болівійський робочий центр, що об'єднав всі галузеві профспілки, ліквідована стара армія, створена робоча і селянська міліція, введене загальне виборче право, прийнята національна програма по ліквідації неписьменності, що передбачає обов'язкову початкову освіту.
Найважливішим революційним завоюванням з'явилося прийняття 31 жовтня 1952 декрети про націоналізацію олов'яних копалень, що належали трьом найбільшим магнатам, пов'язаним з іноземними монополіями, — Патіньо, Хохшильду і Арамайо, що виробляли до 80% олова, що означало значне розширення державного сектора і сприяло зростанню політичної свідомості і організованості робочого класу. На націоналізованих копальнях був встановлений робочий контроль, що здійснювався через профспілки. Проте націоналізація копалень не покінчила із залежністю Болівії від іноземних монополій. Переробка руди як і раніше вироблялася в США, Великобританії і інших країнах. Виплата компенсації колишнім власникам позбавляла країну засобів, необхідних для розвитку національної промисловості. Скидання олігархії сколихнуло селянську масу на боротьбу проти поміщиків за землю. 2 серпня 1953 був прийнятий декрет про аграрну реформу, що передубачав відміну кріпосної праці, наділ селян землею за рахунок крупних латифундій і створення з.-х.(сільськогосподарський) кооперативів. Наділ селян землею (її вартість вони повинні були погасити протягом 25 років з розрахунку 2% річних) проходіло по двох лініях: селяни оголошувалися власниками ділянок отриманих ними в користування від поміщиків, за які селяни відпрацьовували або платили поміщикові натуральну ренту; крім того, передбачався наділ малоземельних або безземельних селян землею, відчуженою у поміщиків відповідно до норм, встановлених для різних районів і грунтів. (За офіційними даними, до середини 1964 було розподілено 5,6 млн. га землі серед 158 тис. сімей.) Прогресивні сили вимагали поглиблення демократичного процесу втілення в життя загальнодемократичної програми революції. Але можливості, що відкривалися на дорозі соціально-економічних перетворень, не були використані. Уряд НРД підмінив революційну дорогу вирішення національних проблем програмою реформіста, поступками імперіалізму і реакції, які чинили на нього тиск. Уряд НРД в своїй економічній політиці орієнтувався на допомогу США. У 1956 уряд почало проводити план «стабілізації фінансів», що передубачав відміну контролю над цінами, заморожування заробітної плати. Потім воно перейшло до урезиванію демократичних свобод, до масових репресій проти трудящих із застосуванням військової сили. Все це привело до призупинення поступальної ходи Б. р. і настанню реакційних сил на завоювання трудящих, що вилився в контрреволюційний державний переворот в листопаді 1964.
Літ.: Монхе М., Розвиток болівійської революції і тактика партії, «Проблеми світу і соціалізму», 1961 № 5; Паділья Л., Революція і контрреволюція в Болівії, там же, 1965 №8; Фадєєв Ю. А., Революція і контрреволюція в Болівії, М., 1969; Alexander R. J., The Bolivian national revolution, New Brunswick, 1958; Fellmann V. J., Victor Paz Estenssoro. El hombre в la revolucion, La Paz, 1954; Amado Canelas O., Mito в realidad de la reforma agraria. La Paz, 1966; його ж, Mito в realidad de la industrializacion boliviana. La Paz — Cochabamba, 1966.
