Бехер (Becher) Іоганнес Роберт (22.5.1891, Мюнхен, — 11.10.1958, Берлін), німецький письменник, теоретик мистецтва, громадський діяч. Син судового чиновника; вчився в університетах Мюнхена, Ієни, Берліна. Перша публікація — гімн пам'яті Г. Клейста (1911). Вірші і розповіді Б. опубліковані в збірці «Милість однієї весни» в 1913, роман «Земля» — в 1912, публіцистичні книги «De profundis Domine» — в 1913, «Розпад і торжество» — в 1914. Творчість Би. у той час було яскравим проявом експресіонізму . В 1914—18 Би. став активним противником війни і німецького мілітаризму. У 1917 вступив в Незалежну соціал-демократичну партію, в 1918 — в «Союз спартака». Член Комуністичної партії Німеччини (КПГ) з моменту її створення (1918). Гаряче вітав Жовтневу революцію в ліричних віршах і публіцистиці. З початку 1920-х рр. Би. — співробітник ЦО(центральний орган) КПГ «Роті Фанові» («Rote Fahne»), член ЦК КПГ, депутат рейхстагу від компартії. Його поема «В труни Леніна» (1924), збірка віршів «Труп на троні» (1925) і роман-репортаж «Люїзит, або Єдино справедлива війна» (1926) викликали судове переслідування Б. по звинуваченню в державній зраді. Міжнародну кампанію в його захист вели М. Горький, А. Барбюс, Р. Роллан.
В 1927 Би. вперше приїхав в СРСР. У 1931 опублікував поему «Великий план», присвячену соціалістичному будівництву. Після встановлення в Германії фашистської диктатури Б. емігрував (1933); у 1935—45 жив в СРСР. Був головним редактором німецького видання журналу «Інтернаціональна література». У 1943 брав участь в створенні антифашистського національного комітету «Вільна Німеччина». Розвиток Би. у ці роки йшло від риторики експресіоніста до відродження класичної поетики і реалізму: збірки віршів «Шукач щастя і сім гріхів» (1938), «Відродження» (1940), «Німеччина зве» (1942), «Вдячність Сталінграду» (1943), автобіографічний роман «Прощання» (1940, русявий.(російський) пер.(переведення) 1942) і ін.
Після повернення на батьківщину в 1945 Би. — державний діяч нової, соціалістичної Німеччини. Керував Культурбундом, журналами «Ауфбау» («Aufbau») і «Зінн унд форм» («Sinn und Form»). У 1953 вибраний президентом Академії мистецтв ГДР(Німецька Демократична Республіка). З 1956 міністр культури, член ЦК СЕПГ(Соціалістична єдина партія Німеччини). У 1952 нагороджений Міжнародною Ленінською премією «За зміцнення світу між народами». У ці роки Б. створив збірки «Повернення на батьківщину» (1946), «Народ, блукаючий в тьмі» (1948), «Нові німецькі народні пісні» (1950), «Щастя далечіні близьке» (1951), «Німецькі сонети» (1952), «Любов не знає спокою» (1957). Автор національного гімну ГДР(Німецька Демократична Республіка). Статті Б. по питаннях теорії і історії мистецтва мали значення для розвитку марксистської естетичної думки в ГДР(Німецька Демократична Республіка) і інших країнах: «...Дневник 1950» (1951), «В захист поезії» (1952, русявий.(російський) пер.(переведення) 1959), «Поетичне віросповідання» (1954), «Сила поезії» (1955), «Поетичний принцип» (1957).
Соч.: Gesammelte Werke, Bd 1—5, 7, Ст, 1966—68; Bekenntnisse, Entdeckungen, Variationen. Denkdichtung in Prosa, B.— Weimar, 1968; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Вибране, М., 1956; Прощання, М., 1958.
Літ.: Біркан П., Зброєю слова. Естетичні погляди і творчість І. Бехера, Л., 1959; Фрадкин І. М., Мінливий і постійний, в його кн.: Література нової Німеччини, 2 видавництва, М., 1961; Павлова Н. С., Поезія Бехера 20-х рр., в кн.: Генезис соціалістичного реалізму в літературах країн Заходу, М., 1965; Тураєв С. Ст, Бехер. Традиція і дорога до зрілості, в кн.: Художній досвід літератур соціалістичних країн, М., 1967; Haase Н., «Dichten und Denken», Halle/s., 1966; Hinckel E., Gegenwart und Tradition. Renaissance und Klassik im Weitbild J. R. Bechers, B., 1964 (Diss.); Birr E., Johannes R. Becher. Zum 10. Todestag am 11 Okt., B., 1968.
