Берзін (Берзінь; партійні псевдоніми: Зіємеліс, Павло Васильович, Павлівський, Вінтер і ін.) Ян Антонович [29.9(11.10) .1881 — 29.8.1938], радянський державний і партійний діяч, публіцист, один із старих учасників революційного руху Латвії. Член Комуністичної партії з 1902. Народився в сім'ї латиського селянина. Вчитель. У грудні 1905 керував страйком в р. Валянню. У 1906—07 член Петербурзького комітету РСДРП і його секретар. Делегат 5-го (Лондонського) з'їзду РСДРП (1907). З 1908 в еміграції. Був член Закордонного бюро ЦК РСДРП, член більшовицького бюро закордонних груп соціал-демократів Латиського краю (СДЛК) і редактором його газети «Білетенс» («Бюлетень»), секретарем Закордонного комітету СДЛК, членом редколегії центрального органу СДЛК «Циня» («Боротьба»). У 1915 брав участь в Циммервальдськой конференції і в створенні «Циммервальдськой лівою». У 1917 член ЦК соціал-демократичної партії Латвії; на 6-м-коді з'їзді РСДРП (б) вибраний членом ЦК партії, на 7-м-коді з'їзді — кандидатом в члени ЦК РКП (б). На 2-м-коді Всеросійському з'їзді Рад вибраний членом ВЦИК. У 1918 повпред в Швейцарії. У 1919 комісар освіти Радянської Латвії. У 1919—20 секретар Виконкому Комінтерну. У 1921 повпред у Фінляндії. У 1921—25 заступник повпреда в Англії; з 1925 повпред СРСР в Австрії; з 1927 уповноважений Наркоміндела СРСР при СНК(Рада Народних Комісарів) УРСР, член ЦК КП (б) В. З 1932 керівник Центральним архівним управлінням СРСР і РРФСР. Би. — автор робіт по історії партії і міжнародного робочого руху.
Літ.: Толстов І., Я. А. Берзін-Зіємеліс, в кн.: Герої Жовтня, т. 1, Л., 1967.
