Беліч (БеліЋ) Олександр (2.8.1876, Бєлград, — 26.11.1960, там же), сербський мовознавець, президент Сербської АН(Академія наук) (1937), іноземний член АН(Академія наук) СРСР (1910). Професор Бєлградського університету (1905), почесний професор Московського (1947), Празького, Глазговського і інших університетів. У вивченні діалектології, історії, граматики сучасної сербської мови праці Б. грають основоположну роль: «Діалекти Східної і Південній Сербії» (1905), «Діалектологічна карта сербської мови» (1905), «Сучасна сербохорватська мова» (т. 1—2, 1948—49), «Історія сербохорватської мови» (т. 1—2, 1950—51). Значителен вклад Би. і в порівняльну граматику слов'янських мов: «Акцентологичеськие дослідження» (1914), «Про подвійне число в слов'янських мовах» (1932), «Походження праслов'янської дієслівної системи» (1935). У своїх поглядах на загальне мовознавство Б. спочатку примикав до младограмматізму, а потім, відійшовши від нього, створив т.з. бєлградську школу. Основні загальнолінгвістичні переконання Б. викладені в праці «Про природу мови і мовному розвитку» (т. 1—2, 1941—59). Би. — засновник (1913) і редактор журналу «Jyжнословенськи філолог».
Соч.: Правопіс српськохрватськог књіжевног jeзіка, Београд, 1950; Око нашег књіжевног jeзіка, Београд, 1951.
Літ.: Поспелов Н. С., Толстой Н. І., А. І. Беліч. [Некролог], «Ізв. АН(Академія наук) СРСР, Відділення літератури і мови», 1960, т. 19, ст 3, с. 269-70.
