Безвідвальна обробка грунту, прийом спушення грунту знаряддями, що не обертають пласта; застосовується при осінній основною глибокою і дрібною обробці грунту, при обробці пари і весняній передпосівній підготовці грунту. Глибоку Б. о. п. в Радянському Союзі проводять глубокорихлітелямі-плоськорізамі, дрібну — культиваторами-плоскорізами і штанговими культиваторами. Ці знаряддя в меншій міри розпиляли верхній шар грунту, зберігаючи на поверхні поля стерню і інші рослинні залишки, що має велике значення в умовах степових районів (Південний Урал, Західний і Східний Сибір, Алтайський край, Казахська РСР). Стерня захищає грунт від вітрової ерозії, сприяє кращому затриманню на полях снігу і тим самим накопиченню в грунті вологи.
В багатьох країнах відвіку виявлявся інтерес к Б. о. п. У 80-х рр. 19 ст росіяни учені Д. І. Менделєєв і П. А. Костичев не рахували обробку грунту з обертанням пласта усюди обов'язковим і необхідним прийомом. В кінці 19 ст І. Е. Овсинський запропонував «Нову систему землеробства». Полягала вона в заміні глибокої відвальної оранки багатократними обробками на глибину 5—6 див. На початку 20 ст в південних районах Франції замість оранки була запропонована дрібна Б. о. п. пружинними культиваторами. Б. о. п. вивчалася в Германії (Ф. Ахенбах і ін., 1921). Прийоми Б. о. п. досліджувалися (1933—1936) в Англії, але, як і в Германії, не набули поширення. Широко практикують Би. о. п. в Канаді у зв'язку з необхідністю захистити грунт від вітрової ерозії. У 1943 американський фермер Е. Фолкнер запропонував замінити звичайну оранку поверхневою безвідвальною обробкою; він висловив думку, що глибока відвальна оранка порушує нормальні біохімічні процеси в грунті і сприяє ерозії.
В СРСР ідею Б. о. п. розвинув вчений колгоспник-дослідник Т. С. Мальцев, який в 40-х рр. на підставі багатолітніх дослідів прийшов до виводу про необхідність відмовитися від вживання відвальної оранки на чорноземних грунтах Зауралья. Мальцев рекомендував чергувати глибоку Б. о. п. плугами без відвалів з поверхневою багатократною обробкою дисковими лущильниками. Така система обробки грунту в колгоспі «Заповіти Леніна» Шадрінського району Курганної області протягом багатьох років забезпечує здобуття урожаю ярової пшениці до 20 ц і більш з 1 га. Проте проведені досліди в степових і лісостепових зонах Західного Сибіру і Казахстану показали, що недоліком такої системи обробки грунту є знищення стерні дисковими лущильниками і сильне розпиляло ними грунти. Тому в районах вітрової ерозії ця система обробки не знайшла широкого поширення.
Дослідження Б. о. п. в Радянському Союзі стосовно степових районів продовжує Всесоюзний науково-дослідний інститут зернового господарства, який веде роботу по впровадженню у виробництво Б. о. п. новими знаряддями типа плоскорізів, що забезпечують збереження на поверхні грунту стерні. Краще зволоження грунту при безвідвальній її обробці обумовлює здобуття в посушливих степових районах вищих урожаїв ярової пшениці і інших культур. Наприклад, в дослідному господарстві Всесоюзного науково-дослідного інституту зернового господарства з виробничих посівів в середньому за 7 років (1961—67) було отримано ярової пшениці по безвідвальній обробці 11,5 ц з 1 га, а по відвальній зябльовой оранці лише 9,0 ц. Інститут всесторонньо вивчає Б. о. п. в загальному комплексі розроблених їм протиерозійних (грунтозахисних) заходів.
Літ.: Овсинський І. Е., Нова система землеробства, пер.(переведення) з польськ.(польський), М., 1911; Мальцев Т.С., Збірка статей і виступів, М., 1955; Беннет Х. Х «Основи охорони грунту» пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1958; Фолкнер Е., Безумство орача, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1959; Яхтенфельд П. А., Культура ярової пшениці в Сибіру, М., 1961; Проблеми сільського господарства Північного Казахстану і степових районів Західного Сибіру, Матеріали виїзної сесії ВАСХНІЛ(Всесоюзна академія сільськогосподарських наук імені Ст І. Леніна), М., 1967.
