Басилей, басильовс (греч. basileus), в Древній Греції в мікенськую епоху — правитель невеликого поселення. У гомерівський період — глава племені або союзу племен, що володів військовою, жрецькою і судовою владою; спочатку обирався, пізніше успадковував владу. У Афінах після відміни царської влади (за традицією, в II ст до н.е.(наша ера)) термін «Би.» застосовувався для позначення другого архонта в Спарті — як один з титулів царів, в державах еллінізму — як найменування монархів. У старогрецькій літературі Б. називалися римські імператори. В середні віки Б. — офіційний титул візантійських імператорів.
