Баратинський (Боратинський) Євгеній Абрамович [19.2(2.3) .1800, сіло Мара Тамбовської губернії, — 29.6(11.7) .1844, Неаполь; похований в Петербурзі], російський поет. Народився в небагатій дворянській сім'ї. З 1819 зарахований рядовим в один з петербурзьких полків. У 1820—25 служив в полку, що стояв у Фінляндії. У 1826 вийшов у відставку. Почав друкуватися в 1819. Спочатку Б. писав елегії і послання [«Переконування» («Не спокушай мене без нужди...", 1821 покладене на музику М. І. Глінкой) і ін.], що відрізнялися прагненням до психологічного розкриття відчуттів в їх складності і внутрішній динаміці. У 1826 вийшла віршована «фінляндська повість» Би. «Еда». Проявом дружби з А. С. Пушкиним і близькістю їх літературних позицій з'явилася книга «Дві повести у віршах» (1828), в яку увійшли поема Пушкіна «Граф Нулін» і поема Б. «Бал». Після розгрому декабристів для його віршів характерні песимістичні мотиви самоти, скорбота неповноцінності людської природи, тщети буття, грядущої загибелі людства, приреченості мистецтва. У останніх віршах Би., написаних під час поїздки до Італії, зазвучали стверджуючі ноти («Піроськаф», 1844). Поезії Б. властиві філософічність, глибина думки. В. Г. Белінський вважав, що «зі всіх поетів, що з'явилися разом з Пушкіним, перше місце безперечно належить р. Баратинському» (Полн. собр. соч.(вигадування), т. 6, 1955, с. 479). Останні роки життя Б. провів в підмосковному маєтку Мураново (пізніше Тютчевим, що належав). У 1919 в нім створений літературно-меморіальний музей, присвячений Би. і Ф. І. Тютчеву .
Соч.: Полн. собр. соч.(вигадування), під ред. і з прімеч. М. Л. Гофмана, т. 1—2, СП(Збори постанов) Би. 1914—151 Вірша. Поеми. Проза. Листи, вступ. ст. До. Пігарева, М., 1951; Полн. собр. віршів. Вступ. ст., підготовка тексту і прімеч. Е. Н. Купреянової, 2 видавництва, Л., 1957.
Літ.: Белінський Ст Р., Про вірші р. Баратинського, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1, М., 1953; його ж, Вірші Е. Баратинського, там же, т. 6, М., 1955; Фрізман Л. Р., Творча дорога Е. А. Баратинського, М., 1966.
