Бакалов Георги Іванов (27.11.1873, Стара Загора, — 14.7.1939), болгарський літературний критик, публіцист, історик, пропагандист марксизму. У 1891 вступив в Болгарську соціал-демократичну партію. Під час навчання в Женеві (1891—93) зближувався з групою «Звільнення праці» . Після повернення до Болгарії брав участь в робочому русі. Був делегатом Лондонського (1896) і Амстердамського (1904) конгресів 2-го Інтернаціоналу. У 1903—05 член ЦК БРСДП (тісних соціалістів). У 1905 на чолі групи т.з. анархолібералов вийшов з БРСДП (т. с.). З 1920 член БКП (т. с.). Переслідуваний фашистським урядом А. Цанкова Б. у 1925—32 знаходився в еміграції (Франція, СРСР). У 1932 за наукові і літературно-критичні праці був вибраний член-кореспондентом АН(Академія наук) СРСР. Повернувшись в 1932 на батьківщину, редагував прогресивні журнали. Автор ряду робіт по історії болгарського відродження, пропагував марксистську естетику і російську наукову і суспільну думку. Найбільш важливі твори: «Іван Вазов і соціалізм» (1909), «Болгарська література і соціалізмі» (1911), «Бесіди по мистецтву» (1924), «Хрісто Смірненськи» (1925), «Від Пушкіна до Смірненського» (1937) і ін.
Соч.: Ізбрані твору, т. 1—4, С., 1963—64.
Літ.: Павлов Т., Георги Бакалов като література критик, в його кн.: Б'лгарськи поєті і письменники. С., 1950; Авджієв Же., Георги Бакалов. Літературнокрітічеська дейност, М., 1959.
