Ахматова (псевдонім; справжнє прізвище — Горенко) Ганна Андріївна [11(23) .6.1889, Одеса, — 5.3.1966, Домодедово Московської області; похована в Ленінграді], російська радянська поетеса. Народилася в сім'ї офіцера флоту. Вчилася на Вищих жіночих курсах в Києві і на юридичному факультеті Київського університету. З 1910 жила переважно в Петербурзі. У 1912 вийшла перша книга віршів А. «Вечір», за нею послідували збірки «Чотки» (1914), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921) і ін. А. примикала до групи акмеїстів (см.Акмеїзм ) . В протилежність символістам з їх тягою до нетутешнього, туманного, лірика А. зростала на реальному, життєвому грунті, черпаючи з неї мотиви «великої земної любові». Контрастність — відмінна риса її поезії; меланхолійні, трагічні ноти чергуються зі світлими, тріумфуючими.
Після Жовтня далека від революційної дійсності, А. все ж різко засудила білу еміграцію, людей, що порвали з Батьківщиною («Не з тими я, хто кинув землю...»). Протягом ряду років важко і суперечливо формувалися нові межі творчості А., що долала замкнутий світ витончених естетичних переживань. З 30-х рр. поетичний діапазон А. декілька розширюється; посилюється звучання теми Батьківщини, покликання поета («Маяковський в 1913 році», «Данте», цикл «Тайни ремесла»); у її творчість влився струмінь історизму — саркастична відхідна дореволюційній епосі («На Смоленському кладовищі», «Передісторія», «Царськосельська ода», «Петербург в 1913 році»). У роки Великої Вітчизняної війни в поезії А. виділяються патріотичні вірші («Клятва», «Мужність»). Мотиви кровної єдності з країною звучать в ліричних циклах «Луна в зеніті», «З літака». Вершина творчості А. — велика лірико-епічна «Поема без героя» (1940—62). Трагедійний сюжет самогубства молодого поета перекликається з темою краху старого світу, що насувається; поема відрізняється багатством образного вмісту, отточенностью слова, ритміки, звучання. Поезія А. в цілому характеризується класичною простотою і ясністю стилю, конкретністю і «речовою» образних буд, високим ліризмом, мелодійністю. А. належать переведення з східних, західноєвропейських, єврейських, латиських поетів. Її роботи про творчість А. С. Пушкина відмічені тонкістю аналізу. Вірші А. переведені на багато мов.
Соч.: З шести книг, Л., 1940; Вірші (1909—1960). [Послесл. А. Суркова], М., 1961; Біг часу. Вірші. 1909—1965, М-код.—Л., 1965: Голоси поетів. Вірші зарубіжних поетів в переведеннях Ганни Ахматової. [Предісл. А. Тарковського], М., 1965; Вірші, М., 1967; Вірші різних років. [Публікація Ст Жірмунського], «Новий світ», 1969 № 5.
Літ.: Ейхенбаум Би., Ганна Ахматова. Досвід аналізу, П., 1923; то ж, в його кн.: Статті про поезію, Л., [1969]; Озеров Л., Мелодика. Пластика. Думка, «Літературна Росія», 1964, 21 авг.(серпень); Павлівський А., Ганна Ахматова. Нарис творчості, Л., 1966; Добін Е., Поезія Ганни Ахматової, Л., 1968; Тарасенко А. Н., Російські поети XX ст 1900—1955. Бібліографія, М., 1966.
