література Ассамськая, література ассамцев — народу, що живе в північно-східній частині Індії (штат Ассам). Розвинулася на основі усної народної творчості (казки, балади, трудові, святкові і колискові пісні). Про допісьменном стан А. л. деяку виставу дає сучасний ассамський фольклор. Письмова література з'являється в кінці 13 — початку 14 вв.(століття) На ранньому етапі свого розвитку А. л. інтенсивно освоює багате класична спадщина. Для перекладів і перекладень санскритського епосу і пуран ассамський мовою характерне те, що привнесло в традиційні сюжети побутових реалій, різних елементів ассамського фольклору. У А. л. 15—16 вв.(століття) відбилися ідеї що розвернувся в Сівбу. Індії антифеодального релігійно-реформаторського руху бхакті, ідеологом якого в Ассамі був талановитий поет, основоположник ассамськой драми Санкардев. Ідея рівності людей перед богом характерна для творів А. л. цього періоду — поем, п'єс, гімнів на честь Вішну. У 17—18 вв.(століття) видне місце в А. л. займають придворні історичні хроніки — буранджі — в прозі і у віршах («Ассамськая хроніка», 1681; «Хроніка Камарупи», 1700, і ін.), а також біографії релігійних діячів — чарітапутхи, що створювалися при вішнуїтських храмах. Мова останніх незрідка навмисно ускладнювався. Внутрішні феодальні усобиці, спустошливі вторгнення бірманців і столітнє англійське панування (середина 18 — середина 19 вв.(століття)) затримали розвиток А. л. У 1836 було заборонено користуватися ассамським мовою в школах і урядових установах, але в тому ж році американська баптистська місія, яка вела свої проповіді на ассамськом мові, заснувала журнал «Лрунодой» («Схід»). У 1-ій половині 19 ст на ассамськом мові видавалися переважно підручники, релігійні тексти, переведення творів західноєвропейських письменників.
В 2-ій половині 19 ст зароджується просвіта, з'являється національна преса, виникають нові літературні жанри — розповідь, історичний роман (Л. Безбаруа, Р. Бардолой), соціальний роман. Затверджується світська тематика, відбуваються ломка старих естетичних поглядів і відхід від норм санскритської поетики. А. л. засвоює західноєвропейські естетичні переконання, з'являються багаточисельні переклади з англійського і інших європейських мов. У 1889 був заснований в Калькутті журнал «Джонаки» («Світляк»), довкола якого об'єдналися молоді письменники, що здобули європейську освіту. Значний вплив на творчість ассамських письменників надає бенгальська література. В той же час посилюється увага до національного фольклору, вивчається літературна спадщина ассамського народу (Б. Какаті, Би. До. Баруа). У 30-х рр. 20 ст в А. л. з'явилися два напрями: одне — прогресивне, викриваюче капіталістичну експлуатацію, що вимагає суспільних перетворень: інше дотримувалося гасла «мистецтво для мистецтва». Для А. л. періоду боротьби проти англійського колоніалізму характерні патріотичні мотиви («Полум'яні пісні» П. Чаудхурі). Гостра соціальна проблематика, зрілий психологізм, реалістичне відображення дійсності відрізняють творчість провідних письменників сучасної А. л.: С. А. Маліка, Ч. До. Гогоя, Б. К. Бхаттачарьі (роман), Дінанатха Шарм (розповідь), П. Пхукана (драма).
Літ.: Сухочев А. С., Короткий нарис історії ассамськой літератури, в збірці: Поезія народів Індії, М., 1962; Історія індійської літератури, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1964; Баруа Б. До., Ассамськая література. Короткий нарис, М., 1968 (бібл., с. 128—32); Вarua Ст До., Assamese literature, Bombay [1941]; його ж. Modern Assamese literature, Gauhati, 1957; Literatures in modern Indian languages, Delhi, 1957.
