Арістофан (Aristophánes) (ок. 445 — ок. 385 до н.е.(наша ера)), старогрецький драматург, «батько комедії». Біографічні відомості про А. дуже мізерні. З приписуваних йому 44 комедій повністю збереглося 11: «Ахарняне» (425), «Вершники» (424), «Хмари» (423), «Оси» (422), «Світ» (421), «Птиці» (414), «Жінки на святі Фесмофорій» і «Лісистрата» (411), «Жаби» (405), «Жінки в народному зібранні» (392), «Плутос» (388); від останніх уціліло лише близько 900 дрібних фрагментів.
Комедії А. містили критику політики війни, соціальної нерівності, що посилюється, ідейних течій, що підривають традиційні засади афінської демократії. Для А. характерне використання окремих меж конкретних історичних осіб, сучасників поета (шкіряник Клеон, філософ Сократ).
Викривальна, сатирична сміливість комедій А. отримала високу оцінку в епоху Відродження в Еразма Роттердамського, Ф. Рабле; у 18 ст — в Р. Філдінга, в 19 ст — в Р. Гейнеа, Ст Р. Белінського, Н. Ст Гоголя, А. І. Герцена, Н. Р. Чернишевського, в радянській критиці — в А. Ст Луначарського. Переробку комедії «Оси» представляють «Кляузники» Ж. Расина; обробку комедії «Птиці» ми знаходимо в І. Ст Гете, комедії «Світ» — в Л. Фейхтвангера (1917). «Лісистрата» ставилася в музичній студії МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) (1923) і в театрі С. Е. Радлова (1924).
Соч.: Aristophane. Texte tabli et trad. par V. Coulon et H. Van Daele, v. 1—5, P., 1949—54; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Комедії, т. 1—2, М-код.-Л., 1934; то ж, т. 1-2, М., 1954.
Літ.: Собольовський С. І., Арістофан і його час, М., 1957; Головешка Ст Ст, Арістофан, М., 1955; Ярхо Ст, Арістофан, М., 1954; Арістофан. Сб. статей [до 2400-ліття з дня народження], [М.], 1956.
