Арс нова (лат. ars nova — нове мистецтво), гуманістичний напрям у французькій і італійській музиці 14 ст У А. н. вперше були підняті до високого професійного рівня світські вокально-інструментальниє жанри музики, відбувалося зближення з побутовою музикою, затверджувався мажорний лад, поширений у фольклорі. Вишуканість і рельєфність придбали мелодії і музичні теми. Теоретично вперше обгрунтовано в 1309 італійським дослідником Маркетто Падуанським, а в 20-х рр. 14 ст французьким гуманістом Філіппом де Вітрі в трактаті «Ars nova», де він протиставив нове мистецтво середньовічною культовою поліфонії . ДО А. н. примикав також теоретик-гуманіст, паризький магістр Іоан де Муріс (Жанде Мюріс). У Італії А. н. виникло на С. країни (Флоренція, Болонья, Перуджа і ін.). Провідні композитори — Франчесько Ландіно, Герарделло Джованні та Фіренце. Вони писали мадригали, балати, каччі. Найбільш видатний з композиторів французького А. н. і в той же час останній великий трувер пізнього середньовіччя — Гильом де Машо.
Літ.: Грубер Р., Загальна історія музики, 2 видавництва, ч. 1, М., 1960, розділ 4; Іванов-Борецкий М., музично-історична хрестоматія, вип. 1, 2 видавництва, М., 1933; Прюньер А., Нова історія музики, т. 1, М., 1937, гл.(глав) 3; Fischer До. V., Studien zur italienischen, Musik des Trecento und frьheren Quattrocento, Bern, 1956.
