Антоніни (Antonini), династія римських імператорів в 96—192; названа на ім'я Антоніна Пія . ДО А. належали: Нерва [96—98], Траян [98—117], Адріан [117—138], Антонін Пій [138—161], Марк Аврелій [161—180], його співправитель Луций Вер [161—169] і Коммод [180—192]. У своїй внутрішній і зовнішній політиці А. відображали інтереси широких кругів римських рабовласників як Італії, так і провінцій. Їх політика була направлена на пожвавлення економічного життя імперії (підстава нових міст, активна будівельна діяльність, заходи по підтримці дрібного і середнього землеволодіння, розширення соціальної опори римської держави і зміцнення позицій рабовласництва; щедра роздача прав римського громадянства провінціалам, введення багатьох провінційних рабовласників в римський сенат, вживання заходів по запобіганню хвилюванням рабів). Перші А. (особливо Траян) проводили енергійну зовнішню політику і приєднали до імперії нові території (до 106 Дакию і Аравії, в 114—115 територій у Вірменії і Месопотамії). У роки правління Адріана А. стали переходити до політики оборони своїх розтягнутих кордонів і будівництва оборонних споруд. При А. остаточно оформилася ідея монархічної влади і був сформований бюрократичний апарат. Час правління А. вважається періодом найвищого внутрішнього і зовнішнього розквіту Римської імперії. Проте з часу Адріана спостерігаються вже симптоми кризи рабовласницького способу виробництва, а з часу Марка Аврелія починається занепад могутності Римської імперії.
Літ.: Грімм Е. Д., Дослідження по історії розвитку римської імператорської влади, т. 2, СП(Збори постанов) Би, 1901; Rostovzeff М., The social and economic history of Roman Empire, Oxf., 1926.
