Антонов-саратовський Володимир Павлович [19(31) .7.1884, Саратов, — 3.8.1965], радянський державний і партійний діяч. Член Комуністичної партії з 1902. Народився в сім'ї службовця. Закінчив юридичний факультет Московського університету. Активний учасник Грудневого озброєного повстання 1905 в Москві. Під час 1-ої світової війни член Саратовського більшовицького комітету, організатор і редактор «Нашої газети». Неодноразово піддавався арештам і засланням. Після лютневої революції 1917 — в Саратові член міського комітету РСДРП (б), з вересня голова виконкому Ради; один з керівників озброєного повстання в місті, голова Ревкома. У 1919 член колегії НКВД РРФСР, потім голова Курського губісполкома, голова революційного трибуналу 13-ої армії Південного фронту. Брав участь в ліквідації контрреволюційного заколоту А. І. Дутова . В 1920 голова Донецького губернського ревкома, нарком внутрішніх справ УРСР, член Реввоєнради 4-ої армії. У 1921—23 ректор Комуністичного університету ним. Я. М. Свердлова. У 1923—38 голова комісії законодавчих пропозицій при СНК(Рада Народних Комісарів) СССР і членові Верховного суду. Обирався член Президії ВЦИК. У 1939—52 працював в наркоматі юстиції РРФСР. Нагороджений орденом Леніна.
Соч.: Під стягом пролетарської боротьби, М-кодом.—Л., 1925; Червоний рік, М-код.—Л., 1927.
Літ.: Барків Би., Життя, вибране серцем, Саратов, 1967.
