Анти (греч. Ántai), назва східнослов'янських племен в 4—7 вв.(століття), що застосовувалося візантійськими письменниками 6—7 вв.(століття) Вперше зустрічається в керченському написі 3 ст н.е.(наша ера) Основні відомості по історії А. містяться в працях письменників 6—7 вв.(століття) (Прокопа, Іордана, Агафія, Менандра, Феофілакта і ін.). А. займали зону лісостепу між Дністром і Дніпром і на схід від Дніпра. Вони знали землеробство ріллі, осіле скотарство, що відокремилося вже від сільського господарства, ремесло, видобуток і обробку заліза, високорозвинене гончарство, ювелірне ремесло, обробку каменя, кістки, ткацтво і т.д. На думку деяких дослідників, в А. існувала внутрішня торгівля, пов'язана з розвитком ремесла, і зовнішня (зокрема, з Римом); виникло грошове звернення, для якого могли бути використані срібні римські монети.
Для антського суспільства була характерна сільська громада. Археологам відомі залишки обширних поселень А., окремих домогосподарств, що складалися з ряду, ремісничих майстерень. Майнове розшарування у А. просліджується по багаточисельних кладах монет і дорогоцінних речей. Великого розвитку досягло рабовласництво. Візантійські історики пишуть про багато десяток тисяч військовополонених, що захоплювалися А. з метою перетворення їх в рабів, але форма рабської залежності у А. була м'якше, ніж у Візантії. У 3—4 вв.(століття) в А. складається держава. У письмових джерелах 6—7 вв.(століття) згадуються політичні діячі А.: царі — Бож, Ардагаст, Пірагаст; вельможі — Ідарій, Келагаст; полководці — Хильбудій, Доброгаст; дипломат Межамір і ін. Вважають, що ім'я Божа було відоме авторові «Слова про полк Ігореве», що згадував «час Бусово». А. мали сильну військову організацію. У 4 ст А. вели вперту боротьбу з готською державою Германаріха. У 385 готський король Вінітар (Вітімір) прагнув підпорядкувати А. своїй владі, але потерпів поразку. Пізніше йому удалося захопити в полон Божа і стратити його разом з синами і 70 вельможами. З початку 6 ст А. разом з родинними їм ськлавінамі вели настання на балканські володіння Візантії. Спочатку воно носило характер набігів для захвату пленних і видобутку, але вже під час війни 550— 551 частина А. і ськлавінов залишилася на Балканах. З того часу швидко розвивається слов'янська колонізація Балкан. З кінця 6 ст А. вели війни з аварами . Ім'я А. на початку 7 ст перестало згадуватися в письмових джерелах. Місце А. зайняло нове об'єднання — Русь, ядро якого збігалося з найбільш розвиненими землями А.
Літ.: Рибаків Би. А., Анти і Київська Русь, «Вісник древньої історії», 1939 № 1; Третяків П. Н., Східнослов'янські племена, 2 видавництва, М., 1953; Брайчевський М. Ю., Бiля джерел словянськоi державностi. До., 1964; Нариси історії СРСР. III—IX вв.(століття), М., 1958.
