Ангели (греч. ángelos — вісник), в іудейській, християнській, мусульманській і в деяких ін. міфологиях істоти, проміжні між богом і людьми, посередники між ними. Старозавітні уявлення про ангелів, висхідні, мабуть, до політеїстичних вірувань, частково ж — до ассиро-вавілонських міфологічних образів, були сприйняті Новим заповітом і стали одним з основних елементів християнської міфології. Згідно цієї міфології, А. безсмертні, могутні, володіють знанням майбутнього (хоча і могутність, і знання їх обмежені). І позднєїудейськая і християнська міфології містять поняття «Занепалі А.», які очолюються дияволом, або сатаною, і штовхають людей на гріхи. У позднєїудейськой релігії була розроблена диференціація А., що отримала розвиток в християнській міфології; були виділені херувими, серафими, 4 князі А. (архангели). У християнській міфології користувалися найбільшим шануванням архангели: Михайло — вождь небесної раті, Гаврило — вісник бога (згідно евангеліям, що оголосив Марії про грядуще народження Христа), Рафаїл — цілитель і Уриїл — А. розкаяння. Архангелам приписувалася функція представлення людей на суд божий. Один з основоположників християнської містики, візантійський богослов Псевдо-Діонісій Ареопагит (4 ст) по аналогії з діленням візантійських придворних чинів на 9 рангів розробив ієрархію А. — 9 хорів («чинів») А. Висшие розряди А., до яких були віднесені серафими і херувими, мислилися такими, що стоять в безпосередній близькості до бога, нижчі — до людини. Християнське мистецтво спочатку змальовувало А. у людській подобі, з кінця 4 ст, коли затвердилося уявлення про безтілесність А., їх сталі змальовувати крилатими. У міфології ісламу 4 архангели (мукар-рабун): Джібріл, Мікаїл, вісник страшного суду Ісрефіл і архангел смерті Азраїл.
