Альберті (Alberti) Леон Баттіста (18.2.1404, Генуя, — 25.4.1472, Рим), італійський учений, архітектор, письменник, музикант. Здобув гуманістичну освіту в Падує, вивчав право в Болонье. Надалі жив у флоренції і Римі. Крупний діяч культури Відродження. Виступив в захист літературних прав «народної» (італійського) мови У ряді теоретичних трактатів («Про статую», 1435, і «Про живопис», 1435—36, — на італійській мові; «О архітектурі», опублікував в 1485, на латинській мові) А. узагальнив досвід мистецтва свого часу, збагачений досягненнями науки. На латинській мові написав комедію «Любитель слави» (1426), сатиру на князів і придворних в міфологічно-алегоричній формі «Мом» (між 1443 і 1450). У вигадуванні на італійській мові «Про сім'ю» (кн. 1—4, 1437—41) малює зразкову сім'ю і висуває ідеал гармонійної людини.
В архітектурній діяльності А. тяжів до сміливим експериментальним рішенням. У палаці Ручеллаї у флоренції (1446—1451, побудований Би. Росселліно по планах А.) фасад вперше розчленований трьома ярусами пілястрів різних ордерів і пілястра разом з обробленою рустом стіною сприймаються як конструктивна основа будівлі. Перебудовувавши фасад церкви Санта-Марія Новелла (1456—70), А. використовував в облицюванні традиції інкрустаційного стилю і вперше застосував волюти для з'єднання середньої частини фасаду з нижчими бічними. Роботи А., і особливо побудовані по його проектах церква Сан-Франчесько в Ріміні (1447—68, перероблена з готичного храму), церкві Сан-Себастьяно (1460) і Сант-Андреа (1472—94) в Мантує, з'явилися важливим кроком в освоєнні античної спадщини архітектурою Раннього Відродження.
Соч.: Opuscoli morali, trad. da С. Bartoli, Venezia, 1568; Opere volgari, v. 1—2, Bari, 1960—66; Десять книг про архітектуру, т. 1 — 2, М., 1935-37.
Літ.: Де Санктіс Ф., Історія італійської літератури, т. 1, М., 1963; Загальна історія архітектури, т. 5, М., 1967; Mancini G., Vita di Leon Battista Alberti, Firenze, 1911; Stokes A., Art and science. A study of Alberti, Piero della Francesca and Giorgione, L., [19491.
