Алтайці (з 1922 до 1948 називалися також ойротамі), народність, що проживає в Гірничо-алтайській АТ(автономна область) Алтайського краю РРФСР. У минулому — збірна назва групи тюркоязичних племен, що мешкали в Гірському Алтаї і частково Алатау Коваля. Чисельність — 45 тис. чіл. (перепис 1959). Говорять на алтайській мові . В етнографічному відношенні діляться на північних і південних. Північні А. сталися, мабуть, в результаті тривалих контактів древніх самодійських, кетських, угрських і тюркських племен. До північних А. (у дореволюційній російській літературі що інколи іменувався «чорновими татарами») відносяться: тубалари (лівобережжя р. Бії і північно-західне побережжя Телецкого озера), челканци, або лебедінци (басейн р. Лебідь), кумандінци (середній перебіг р. Бії). До південних А. (що іменувався калмиками білими, алтайськими, гірськими, порубіжними бійськимі) належать власне А., або алтай-кижі, теленгити з тілесами і телеути, що живуть у ряді районів Гірничо-алтайської АТ(автономна область). Південні А. сталися від змішення нащадків древніх (6—8 вв.(століття)) тюркських племен Саяно-Алтая і прилеглих до нього районів і прийшлих (13, 15—18 вв.(століття)) монгольських племен. За роки Радянської влади А. з відсталих племен скотарств і мисливських, що не мали писемності, жили патріархально-феодальних буд, шаманістів по релігії, консолідувалися в межах Гірського Алтая в соціалістичну народність, розвинули економіку, національну культуру. Див. Гірничо-алтайська автономна область .
Літ.: Народи Сибіру, М-код.—Л., 1956; Потапов Л. П., Нариси по історії алтайців, [2 видавництва],М.—Л., 1953.
