Алтайські мови , сім'я мов, об'єднуюча 3 мовних групи: тюркську, монгольську і тунгусо-маньчжурську. ДО А. я. відносять також корейську мову. Найбільш далекі один від одного тюркські і тунгусо-маньчжурські мови. Наявність спорідненості між А. я. не може визнаватися доведеним. Не дивлячись на тривалу наукову розробку алтаїстічеськой проблематики, до цих пір поряд з прибічниками теорії спільності походження А. я. (Р. І. Рамстедт, Н. Поппе, Е. Д. Поліванов і ін.) є лінгвісти, що намагаються пояснити матеріальну схожість А. я. мовною взаємодією (В. Котвіч і ін.). Урало-алтайська гіпотеза М. Рясянена і ін. об'єднує А. я. з мовами «уральськими» (угро-фінськими і самодійськимі).
Корінь в А. я. характеризується стійким звуковим складом і самостійністю (є словом). Словотворення і словозміна відбувається шляхом приєднання (аглютинації ) до Корню (основі) афіксів, які, як правило, однозначні. Префікси для А. я. не характерні. Формальне об'єднання кореня і афіксів в єдине ціле досягається уподібненням звукового складу афіксів звуковому складу кореня, тобто сингармонізмом, який відомий майже всім А. я. Категорія роду в А. я. відсутній. У більшості А. я. розвинена граматична категорія приналежності, що виражає обличчя володаря (1-і, 2-і, і 3-і єдине і множинне числа) спеціальними посессивнимі афіксами. При вираженні мірі порівняння в А. я. зазвичай уживається вихідний відмінок імені, що позначає предмет порівняння. Характерною межею А. я. є широке використання неособистих форм дієслова — дієприкметників і дієприслівників (там, де індоєвропейські мови часто застосовують особисті форми дієслова). Підмет в А. я. ставиться на початку речення, присудок — в кінці. Порядок слів в пропозиції регламентується загальним правилом: залежний член передує тому, від якого він залежить (визначення стоїть перед визначуваним, доповнення — перед доповнюваним членом). З цим пов'язане те, що в А. я. немає приводів, а є послелоги (оскільки ім'я формально залежить від послелога, який управляє тим або іншим відмінком імені, ім'я відповідно повинне передувати послелогу). Інколи назва «А. я.» використовують для позначення мов народів, що живуть на Алтаї (алтайського, хакаського, тувинського і ін.).
Літ.: Рамстедт Р. І., Введення в алтайське мовознавство. Морфологія, пер.(переведення) з йому.(німецький),
М., 1957; його ж, Kalmuckisches Worterbuch, Hels., 1935; Щербак А.М. Про характер лексичних взаємозв'язків тюркських, монгольських і тунгусо-маньчжурських мов, «Питання мовознавства», 1966 № 3; Ілліч-Світич Ст М., Алтайські дентальниє t, d, d, «Питання мовознавства» 1963 № 6; його ж, Алтайські гуттуральниє *ki, *k, *g, «Етимологія. 1964», М., 1965: його ж. Відповідності змичках в нострічеських мовах, «Етимологія. 1966», М., 1968; Долгопольський А. Б., Гіпотеза прадавньої спорідненості мовних сімей Північної Євразії з імовірнісної точки зору, «Питання мовознавства», 1964 № 2; Sinог D., Introduction а I’etude de l''eurasie Central, Wiesbaden, 1963; Poppe N., Vergleichende Grammatik der altaischen Sprachen, Wiesbaden, t. 1, 1960; його ж Introduction to Altaic linguistics, Wiesbaden, 1965.
