Акцептна форма розрахунків, в СРСР, а також в інших соціалістичних країнах одна з основних форм безготівкових розрахунків між господарськими організаціями за відвантажені або відпущені товаро-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи. З 1935 в СРСР здійснюється за допомогою інкасо платіжних вимог.
Суть А. ф. р. з вживанням інкасо зводиться до наступного. Постачальник (підрядчик), відвантаживши продукцію або надавши послуги покупцеві (замовникові), виписує на нього рахунок (товарно-транспортну накладну) і платіжну вимогу, що містить необхідні розрахункові реквізити, у тому числі заслання на договір і ознаки, що засвідчують товарне походження документа. Розрахунки по авансах, рекламаціях або претензіях платіжними вимогами не виробляються. Платіжна вимога задається в банк, обслуговуючий постачальника, на інкасо. Банк бере на себе організацію документообігу по здобуттю платежу від покупця: пересилає платіжні вимоги в банк, обслуговуючий покупця; перераховує суму інкасованого платежу на рахунок постачальника; сповіщає постачальника про причини неповної і невчасної оплати. До здобуття платежу від покупця банк надає постачальникові кредит, що відшкодовує витрати по відвантаженій продукції в межах її планової собівартості. Банк покупця пред'являє отриману платіжну вимогу до оплати з рахунку покупця. Оплата виробляється з акцепту покупця. На акцепт покупцеві дається певний час (зазвичай 3 робітників дня), протягом якого він повинен визначити своє відношення до пред'явленої вимоги. За даними платіжної вимоги і рахунків постачальника покупець перевіряє відповідність постачання умовам договору, правильність цін, арифметичних підрахунків і тому подібне При порушенні умов договору або законодавства про постачання покупцеві надається право повністю або частково відмовитися від акцепту і оплати платіжної вимоги. Банк перевіряє мотивування відмови від акцепту і відповідно зменшує суму платежу. Мотиви, по яких банк приймає відмова від акцепту, регламентуються чинним законодавством, інструкціями банку і умовами договору між сторонами.
При настанні терміну оплати сума платіжної вимоги списується з рахунку покупця і перераховується на рахунок постачальника. Якщо на рахунку покупця немає засобів і йому не може бути наданий кредит на оплату платіжної вимоги, то останнє набуває сили виконавчого документа, сума якого стягається з рахунку покупця в порядку встановленої законом черговості платежів. За прострочення платежу з покупця стягається пеня на користь постачальника — як правило, в розмірі 0,03% від суми платежу за кожен день прострочення.
Залежно від порядку оформлення розрізняють позитивний і негативний акцепти. При позитивному акцепті оплата платіжної вимоги виробляється лише при письмовій згоді платника. При негативному акцепті платіжна вимога вважається таким, що акцептується, якщо протягом встановленого терміну від платника не поступить відмови від акцепту. У перші роки після введення в СРСР А. ф. р. (1931) застосовувався лише позитивний акцепт. З введенням негативного акцепту (1936) сфера вживання позитивного акцепту скорочується, а з 1958 він зберігається лише в розрахунках з сільрадами і громадськими організаціями. Негативний акцепт за часом заяви може бути попереднім або подальшим. При попередньому акцепті термін платежу встановлюється після закінчення терміну акцепту. При подальшому акцепті платіж виробляється зі вступом платіжного вимоги в банк покупця; при цьому покупець протягом терміну акцепту може заявити відмову. Сума прийнятого банком подальшої відмови від акцепту негайно відновлюється на рахунку платника і прямує в банк постачальника для стягнення з рахунку останнього в безперечному порядку.
Розрахунки по А. ф. р. з подальшим акцептом застосовуються з 1955. Вони сприяють прискоренню кругообігу засобів у постачальників. До 1960 з подальшим акцептом оплачувалося 45% сум платіжних вимог, а в 1968 оплачувалося 78,8%. У 1967 подальший акцепт був поширений на основну масу іногородніх розрахунків (раніше він застосовувався переважно в одногородніх розрахунках). Ці розрахунки стали доцільними унаслідок відносно невеликого розміру суми відмов, що заявлялися, від акцепту, в 1968 що складала близько 2% платіжного звороту по А. ф. р.
Розрахунки з попереднім акцептом поступово скорочувалися і до 1969 зберігалися в основному в господарських стосунках з бюджетними, зовнішньоторговельними, підрядними і проектними організаціями, а також з колгоспами, тобто в тих випадках, коли через особливості самих господарських операцій або правового статуту учасників розрахунків доцільніше здійснювати контроль платіжної вимоги до його фактичної оплати. Ці розрахунки можуть застосовуватися і до постачальників, що систематично порушують умови договорів.
Розрахунки в порядку інкасо платіжних вимог здійснюються в деяких випадках в безакцептному порядку, при якому платник не має права заявити банку відмова від акцепту. Такий порядок застосовується, як правило, в розрахунках за послуги, об'єм яких вимірюється спеціальними приладами або не потребує виміру, а тарифи оплати заздалегідь фіксовані (електро- і теплоенергия, газ, вода, телефон, комунальні послуги і т. п.), а також в розрахунках по стягненню сплачених сум за товари, що опинилися при прийманні їх недоброякісними, некомплектними або нестандартними.
При А. ф. р. здійснюється контроль банку і господарських організацій за дотриманням сторонами договірної і розрахункової дисципліни. З постачальника може бути стягнутий банком штраф (5%) за пред'явлення платіжної вимоги без реального відвантаження товарів (т.з. безтоварна платіжна вимога). Продукція, від оплати якої покупець відмовився, поступає до нього на відповідальне зберігання, і за її використання без оплати покупець підлягає штрафові. За систематичну затримку платежів або за неодноразове постачання недоброякісних товарів відповідна сторона може бути позбавлена іншою стороною на певний термін права застосовувати А. ф. р.
Порядок розрахунків по А. ф. р. визначається інструкціями банку по безготівковим розрахункам . В цілях прискорення документообігу по А. ф. р. в певних випадках допускається перерахування платежу по телеграфу (при розрахунках на значні суми і тривалому терміні поштового пробігу документів).
А. ф. р. залишається переважною формою іногородніх розрахунків, оскільки пристосована до забезпечення планового руху матеріальних цінностей і грошових коштів, а також зручна для сторін, оскільки банк має можливість в процесі здійснення розрахунків по цій формі захищати інтереси кожній з них. З одногородніх розрахунків А. ф. р. поступово витісняється простішими формами — платіжними дорученнями, чеками з лімітованих і нелімітованих книжок.
В платіжному звороті, що враховується Держбанком, за товари і послуги питома вага А. ф. р. знизився з 77,0% (1961) до 60,6% (1968), що пояснюється впровадженням розрахунків платіжними дорученнями і чеками, а також плановими платежами.
