Айбек (псевдонім; справжнє ім'я Муса Ташмухамедов) [28.12.1904 (10.1.1905), Ташкент, — 1.7.1968, там же], узбецький радянський письменник. Народний письменник узбекистану (1965). Член КПРС з 1948. Академік АН(Академія наук) Узбецькою РСР (1943). Депутат Верховної Ради СРСР 5 — 6-го скликань.
Народився в сім'ї ткача. Закінчив економічний факультет Середньоазіатського університету (1930). Перша збірка віршів «Відчуття» вийшла у 1926. А. розробляв теми сучасності, звав до боротьби із старим світом: збірка віршів «Факел» (1932), поеми «Помста» (1932), «Коваль Джура» (1933). Перший роман А. «Священна кров» (1943) малює життя узбецького народу в роки 1-ої світової війни. Широку популярність придбав історіко-біографічній роман «Навої» (1945, Державна премія СРСР, 1946). У роки Вітчизняної війни написані патріотичні вірші «Джигітам», «Перемога за нами», «Смерть ворогові», «Про Батьківщину» і ін. Поема «Хамза» (1948) присвячена життю і діяльності того, що зачинає узбецької радянської літератури Хамзи Хаким-заді Ніязі. Роман «Ветер золотої долини» (1950) про колгоспні будні. Життя трудящих Пакистану, їх боротьбі за мир і демократію присвячені вірші «Пакистанські враження» (1950), поеми «Зафар і Захра» (1951), «Правдолюби» (1954), повість «У пошуках світла» (1956). Роман «Солнце не померкне» (1958) розповідає про героїзм радянських воїнів в роки Вітчизняної війни; автобіографічна повість «Дитинство» (1962, Державна премія Узбецької РСР ім. Хамзи), роман «Велика дорога» (1967), присвячена соціалістичній революції. А. переклав узбецькою мовою «Євгенія Онегина» А. С. Пушкіна, «Фауста» Ст Гете, «Маскарад» М. Ю. Лермонтова, соч.(вигадування) М. Горького, В. Г. Белінського і ін. Нагороджений 2 орденами Леніна, 4 ін. орденами і медаллю.
Соч.: Танланган асарлар, т. 1 — 4, Тошкент, 1957 — 1959; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вигадування, т. 1 — 5, Таш., 1962 — 1964.
Літ.: Екубов Х., Ойбек лірікасида гоявілік. ва майорат, Тошкент, 1963; його ж, Адібнінг махораті, Тошкент, 1966; Кужнонов, Ойбек махораті, Тошкент, 1965.
