Азербайджанська мова, мова азері, мова азербайджанців, що живуть в Азербайджанській РСР, Грузинській РСР, Дагестанською АССР, Узбецькою РСР, Туркменською РСР, Казахською РСР і УРСР, а також в Ірані і Іраку. На А. я. у СРСР говорить близько 2,94 млн. чоловік (1959; 3,6 млн. чоловік на початок 1965, оцінка). А. я. відноситься до південно-західної гілки тюркських мов. Він сходить до мови огузських племен Центральної Азії 7—11 вв.(століття), який з'явився мовою-попередником для декількох сучасних тюркських мов: А. я. і турецької мови. В процесі розвитку ці мови змінилися як у фонетичній структурі, граматичній будові, так і в словарному складі.
В розмовному А. я. спостерігається значна кількість діалектів, які об'єднуються в наступні групи: східну (кубинський, дербенський, бакинський, шемахинський, муганський і ленкоранський); західну (казахський, карабахський гянджінський і айрумський); північну (нухинський і закатало-кахський); південну (нахічеваньський, ордубадський, тебрізський діалекти і єреванський говір). Особливі групи А. я. складають діалекти: кашкайцев, авшарцев (Іран і Афганістан) і терекеме (Вірменською РСР і Грузинською РСР).
Літературний А. я. почав складатися з 11 ст, сучасний літературний А. я. оформився в середині 19 ст на базі бакинського і шемахинського діалектів. Писемність до 1929 була на арабському алфавіті, з 1929 по 1939 — на латинському і з 1939 — на основі російської графіки.
Літ.: Ширалієв М. А., До питання про вивчення і класифікацію азербайджанських діалектів, «Ізв. Азербайджанської філії АН(Академія наук) СРСР», 1941,№ 4; його ж. Вивчення діалектів азербайджанської мови, «Ізв. АН(Академія наук) СРСР. ОЛЯ», М., 1947, т. 6, ст 5; Демірчизаде Е., Азері едебі ділі Таріхи, Баки, 1967; його ж, Азербаjчан едебі ділі таріхи хуласелері. Баки, 1938; Російсько-азербайджанський словник, під ред. Р., Гусейнова, т., 1 — 4, Би., 1940 — 46.
