Адиги, загальне найменування багаточисельної у минулому групи родинних за походженням племен Північного Кавказу, що називали себе адиге і відомих в європейській і східній літературі з часів середньовіччя під ім'ям черкесів. З сучасних народів Кавказу к А. відносяться адигейці, кабардинці і черкеси, що говорять на родинних мовах, складових особливу гілку північно-західної (абхазо-адигськой) групи кавказьких мов, і що зберегли в своїй матеріальній і духовній культурі багато загальних елементів. В давнину адигськие племена мешкали на південному заході Північного Кавказу і Чорноморському побережжі. Прікубанськие племена зазвичай згадуються у античних авторів під збірним ім'ям меотов, а причорноморські — під власними іменами; з них етноніми зіхи і керкети стали пізніше також збірними. Приблизно у 5 столітті зіхи очолили той, що проіснував до 10 століття союз адигських племен, а ім'я зіхов витіснило інші племінні назви адигов. У російських літописах з 10 століття А. іменуються вже касогамі, а в східних (арабо- і персоязичних) джерелах — кашакамі, кешекамі («к-ш-до»). З часу монгольської навали (13 вік) поширилося найменування черкеси (ср. етнонім античного часу — керкети), хоча в західній літературі інколи зберігався і термін «зіхи». У 13—14 століттях частина А. просунулася на схід — в басейн річки Терек, де жили раніше алани, в значній частині винищені під час навали монголів і частково відтіснені в гори; ті, що залишилися на місці змішалися з А. Так утворилася народність кабардинця, а з інших адигських племен — адигейська народність. Адигськоє населення Карачаєво-черкеської АТ(автономна область) складається частково з нащадків западно-адигських (бесленєєвци) племен, частково з тих, що переселилися на Кубань в 20—40-х роках 19 століть кабардинців.
Літ.: Деочик В.Б., Адигейські племена, в кн.: Нариси історії СРСР. Ill— IX вв.(століття), М., 1956; Ногмов Ш. Би., Історія адигейського народу..., Нальчик, 1958.
