Аджімушкай, Аджім-ушкай, селище в межі м. Керчі, в районі якого знаходяться обширні підземні каменоломні (де відвіку добувався вапняк-черепашник для будівельних цілей). До Жовтневої революції каменоломні неодноразово служили местомом збору і базою більшовиків-підпільників. Під час Громадянської війни в 1918—20 на них базувалися партизани. Особливу популярність здобули під час Великої Вітчизняної війни 1941—45. У листопаді — грудні 1941 тут знаходився партизанський загін під командуванням Н. І. Бантиша і С. І. Черкеза. З 2-ої половини травня до кінця жовтня 1942 в каменоломнях героїчно оборонялася частина радянських військ (залишки 83-ої бригади морської піхоти, 276-го стрілецького полку, 95-го пограничного загону, фронтових полків резерву, Ярославського авіатехнічного училища, Воронежського училища радіофахівців і ін., всього понад 10 тис. чоловік, не рахуючи цивільного населення), що прикривали в середині травня 1942 відхід і переправу головних сил Кримського фронту і потім відрізаних ворогом (див. Десантна операція Керченської Феодосії 1941—42 ) . В Центральних каменоломнях обороною керували полководець П. М. Ягунов, старший батальйонний комісар І. П. Парахин, підполковник Р. М. Бурмін, в Малих — підполковник Ермаков, старший лейтенант М. Р. Поважний. У неймовірно важких умовах, при браку води, їжі, боєприпасів, підземний гарнізон майже полгода наполегливо чинив опір, регулярно здійснюючи вилазки і завдаючи ударів ворогові. Гітлерівці блокували каменоломні, оточивши їх декількома рядами дротяних загород, вибухами завалювали виходи, пускали всередину гази, але не могли зломити радянських людей. Вони загинули, але не здалися ворогові.
Літ.: В катакомбах Аджімушкая. [Сб.], Сімферополь, 1966.
