Автомобільні монополії

Автомобільні монополії капіталістичних країн. Переважна частина виробництва і збуту автомобілів сконцентрована в руках невеликого числа монополій США, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Франції, Італії і Англії. У 1966 майже ⁴ / ₅ світового капіталістичного виробництва автомобілів припадало на частку 3 американських і 7 західноєвропейських автомобільних монополій, у тому числі близько 60% — на долю монополій США. З кінця 50-х рр. в число ведучих А. м. висувалися також компанії Японії.

  В кожній країні випуск автомобілів зосереджений на підприємствах декількох компаній. У 1966 в США «великої трійки» [«Дженерал моторс» (General Motors), «Форд мотор» (Ford Motor) і «Крайслер» (Chrysler)] припадало на частку понад 90% всього виробництва автомобілів; 4 фірми у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)[«Фольксвагенверк» (Volkswagenwerk), «А. Опель» (A. Opel) «Форд-верке» (Ford-werke) і «Даймлер-Бенц» (Daimler-benz)], 5 компаній в Англії [«Брітіш мотор холдінгс» (British Motor Holdings), «Форд мотор», «Воксхолл моторс» (Vauxhall Motors), «Рутс моторс» (Rootes Motors) і «Лейленд мотор» (Leyland Motor)], 4 фірми у Франції [«Рено» (Renault), «Пежо отомобіль» (Peugeot Automobiles), «Ситроєн» (Citroen) і «СИМКА отомобіль» (SIMCA Automobiles)] практично монополізували випуск автомобілів в своїх країнах. У Італії «ФІАТ» («Фабрика італьяна аутомобілі Торіно» — FIAT, Fabbrica Italiana Automobili Torino) контролює 90% виробництв автомобілів. У Японії зверху ² / ₃ випуску автомобілів зосереджено на підприємствах 4 фірм: «Тоєта мотор» (Toyota Motor), «Ніссан мотор» (Nissan Motor), «Toe коге» (Toyo Kogyo) і «Міцубіси хеві індастріс» (Mitsubishi Heavy Industries). ( Див. таблиці. 1 . )

Таблиця. 1. — Доля найбільших монополій у виробництві автомобілів в 1966

  А. м. відносяться до промислових гігантів капіталістичного світу. 7 А. м. входять до числа найбільших капіталістичних монополій, звороти з продажу яких перевищують 1,5 млрд. доларів. «Дженерал моторс» і «Форд мотор» за об'ємом продажів займають 1-і і 2-і місця серед промислових компаній капіталістичного світу, а за розміром активів поступаються лише найбільшому нафтовому тресту «Стандард ойл К° (Нью-Джерсі)» [Standard Oil (New Jersey)]. «Фольксвагенверк» займає за об'ємом продажів 1-е місце серед компаній ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і 4-і — в світі. «ФІАТ» — найкрупніша монополія Італії.

  А. м. США значно перевершують західноєвропейські і японські компанії. У 1966 число зайнятих на підприємствах «великої трійки» було майже в 2 рази більше, ніж на заводах восьми найбільших А. м. Західної Європи і Японії. У 1966 «Дженерал моторс» випустила в 3,3 разу більше автомобілів, чим найбільша А. м. Західної Європи «Фольксвагенверк». Іноземні філії американських монополій входять до числа провідних автомобільних компаній інших країн. У Канаді на долю трьох філій «великої трійки» США доводиться 90% виробництв автомобілів. У Англії понад 50% автомобілебудування знаходиться під контролем філій «великої трійки» США: «Воксхолл моторс» — філія «Дженерал моторс», «Форд мотор» — філія американської монополії «Форд мотор», «Рутс моторс» контролюється «Крайслером». Зверху ¹ / ₃ випуску автомобілів у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) виробляється філіями «Дженерал моторс» («А. Опель») і «Форд мотор» («Форд-верке»). Активність американських монополій в Західній Європі особливо зросла у зв'язку з утворенням економічних угрупувань — Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕАСТ). За період з 1958 по 1965 доля фірм, що знаходяться під контролем американських монополій, у виробництві автомобілів в країнах ЄЕС(Європейське економічне співтовариство) збільшилася з 16% до 25%.

  Під впливом конкуренції американських А. м., а також у зв'язку з утворенням економічних угрупувань в автомобільній промисловості країн Західної Європи і Японії посилився процес концентрації виробництва, зросло число злиття поглинань, різних угод, що передбачають всілякі форми співпраці між компаніями. У Англії в 1966 «Брітіш мотор» поглинула незалежну фірму «Джегуар карс» (Jaguar Cars), утворивши «Брітіш моторс холдинг», яка на початку 1968 об'єдналася з «Лейленд мотор» в «Брітіш Лейленд мотор корпорейшен». Французька компанія «Рено» в 1966 уклала угоду з фірмою «Пежо отомобіль» про координацію дослідницьких робіт, зовнішньоекономічної політики і так далі Аналогічні угоди (1964 і 1966) зв'язують у ФРГ(Федеральна Республіка Німеччини) «Фольксвагенверк» і «Даймлер-Бенц», в Японії «Тоєта моторс» з «Дайхацу коге» і «Хино моторс» (1966 і 1957) і так далі Є угоди про спеціалізацію і кооперацію між «Брітіш Лейленд мотор корпорейшен» (Англія) і «Інноченті» (Innocenti, Італія), «Рено» (Франція) і «Альфа Ромео» (Alfa Romeo, Італія) і ін. Західнонімецька фірма «НСУ моторенверке» і французька «Ситроєн» в 1965 домовилися про спільне виробництво автомобілів, для яких двигуни випускатимуться у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), а кузови — у Франції. Укріплюючи свої позиції на національних ринках, А. м. Західної Європи і Японії одночасно енергійно проникають в США, форсуючи експорт туди автомобілів. Доля імпортних легкових автомашин в загальному продажі легкових автомобілів в США виросла з менш ніж 1% в 1955 до 6% в 1965.

  Загострення конкурентної боротьби, зростання концентрації і монополізації виробництва сприяють посиленню панування в автомобільній промисловості потужних монополій за рахунок поглинання ними або банкротства дрібніших фірм. Лише протягом десятиліття 1957—66 в країнах Західної Європи понад 10 компаній припинили своє існування або були поглинені крупнішими фірмами. У 1966 серед 20 найбільших неамериканських промислових монополій налічувалося 6 автомобільних компаній проти двох в 1956. За це десятиліття «Фольксвагенверк» перемістилася в списку найбільших неамериканських компаній з 25-го на 4-е місце, японська «Ніссан мотор» лише за 1966 пересунулася з 73-го на 42-е місце.

  А. м. США для завоювання нових ринків і взагалі для посилення своїх позицій за кордоном широкий використовують експорт капіталу. У 1966 за розміром нових закордонних капіталовкладень (967 млн. доларів) вони займали 3-е місце в країні після компаній нафтової (2500 млн. доларів) і хімічній (1063 млн. доларів) промисловості. В «Форд мотор» і «Крайслер» відповідно ¹ / ₃ і ¹ / ₄ виробничих потужностей по випуску автомобілів розташовані за кордоном. «Дженерал моторс» має за межами США підприємства в 24 країнах.

  Основним засобом зовнішньоекономічної експансії А. м. західноєвропейських країн служить експорт автомобілів. Найбільший експортер автомобілів в світі «Фольксвагенверк» вивозить понад 60% вироблюваних ним автомашин, італійська А. м. «ФІАТ» — майже 30%. Японські фірми швидкими темпами розширюють експорт вантажних автомобілів, їх доля в світовому експорті виросла майже з нульового рівня в 1957 до 18% в 1965. «Тоєта мотор» з 1962 по 1966 в 3 рази збільшила свій експорт при зростанні виробництва в 2 рази.

  Ведучі А. м. є потужні машинобудівні концерни, в виробничій програмі яких видне місце займає також продукція інших галузей машинобудування. А. м. грають важливу роль у виробництві сільськогосподарських машин, енергосилового і авіаційного устаткування, військової і ракетно-космічної техніки.

  В роки 2-ої світової війни «Дженерал моторс» і «Форд мотор» по сумі урядових військових замовлень (13,8 млрд. доларів і 5,3 млрд. доларів) займали 1-і і 3-і місця, доля військової продукції в їх виробництві складала майже 90% . Не дивлячись на те, що з появою нового вигляду озброєння роль А. м. у виробництві військової техніки знизилася, вартість військової продукції, що щорік випускається такими компаніями, як «Дженерал моторс» і «Форд мотор», в середині 60-х рр. досягала 0,5 млрд. доларів. Західнонімецькі А. м. виробляють більше 50 типів військових машин, а також виступають основними постачальниками танків для бундесверу. А. м. є провідними експортерами продукції військового призначення: серед постачальників озброєння за межі США «Крайслер» займає 5-е місце по сумі закордонних військових замовлень (1966 — 154,2 млн. доларів). Американські А. м. здійснюють крупні постачання автомобілів для армій країн, що входять в агресивні блоки, очолювані США. У 1965 доля цієї продукції в американському експорті автомобілів досягала 10%. А. м. виступають генеральними підрядчиками і субпідрядниками при здійсненні крупних проектів в області виробництва ракетно-космічної техніки і космічних досліджень.

  В автомобільній промисловості сильні державно-монополістичні тенденції. За рахунок державних коштів фінансуються науково-дослідні роботи А. м. в області військової і ракетно-космічної техніки. У ряді країн держава безпосередньо бере участь в автомобільній промисловості, будучи власником або найбільшим акціонером автомобільних компаній («Рено» у Франції, «Альфа Ромео» в Італії, «Фольксвагенверк» у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)). У західноєвропейських країнах держава активно сприяє реорганізації національних компаній, стимулюючи їх до об'єднання і співпраці. У роки 2-ої світової війни А. м. США і Англії істотно збільшили свої виробничі потужності за рахунок державного будівництва (наприклад, «Крайслер» — майже в 4 рази).

  Найбільші А. м. ( див. таблиці. 2 ).

Таблиця. 2.—Крупнейшие автомобільні монополії капіталістичного світу в 1966 ¹